До нас, на Броварщину

Перша гута, що поклала початки броварсъкому гутництву, виникла в Зазим’ї (урочище Гута). Зазимеькі уніати занесли сюди традиції європейського гутництва. Очевидно, з вигнанням уніатів із Зазим’я після 1630 р. майстри і знаряддя виробництва перейшли до Видубицького монастиря, який поблизу Літок організував нову Гуту.

Броварі — наша міні-столиця, молоде і навіть юне місто на околиці правічного соснового бору, в який упираються бро варські вулиці. Нинішнє місто ші значний промисловий, культур ний, духовний, спортивний поте 11 ціал у масштабах України. Місто має і міжнародну репутацію, активно розвиває широкі між народні зв’язки: з Росією, Білорусією, Болгарією, Францією, СІІІА. Назва міста в багатьох на устах. У 1997 році виповнилося 25 років відтоді, як Броварі стали містом обласного підпорядкування.

За письмовими джерелами, Бервиці відомі з 1706′ р.1 Тут компанійський полковник Захарій Забіла з відомого українського дворянського роду мав хутір з млином. Згадка про той млин збереглася в назві урочища Мельникове болото.

Місцеві жителі розповідають, що колись тут було 15 хат, які стояли в густому лісі. А сам хутір був островом. Ь заходу до нього підступало обширне болото Тру бай л о, а зі сходу — басансько- ярославс.ькі болота і плави, де дрижить і гойдається земля. Де болота-плави Черепашки, Довге, Мельникове, Сере- тюкове, І’линицьке, Стийло і іовлуйове. Ще два урочища називаються островами — Пилиповим і Папиним.

За одним із переказів, їхав Старим шляхом Богдан Хмельницький — від того і пішла назва села. В іншому уточнюється, що тут колись проходило військо Богданове і від нього залишились поселенці, іще в іншому стверджується, що першим поселенцем був Богдан, вигнаний “за погану поведінку” з козацького війська. Цей же переказ досить точно подає і чисельність населення першого поселення — 20-40 чоловік. Кількість людей у поселенні (8— 10 дворів) відповідає даним перепису 1666 р.

Броварські села в основному зберегли свої давні природні назви. Не зберегли своїх прадавніх імен лише сільські кутки і вулиці. Назви вулиць наших броварських сіл, як і всієї незалежної України, рясніють датами та іменами людей, які або не мають ніякого відношення до нашої історії, або були ворогами української державності. За радянського часу дали вказівку називати в періодичній пресі назви колгоспів, а не сіл. Сімдесят броварських колгоспів носили назви комуністичних діячів — Леніна, Сталіна, Берії, Жданова, Балицького, Кагановича, Єжова, Ворошилова, Будьонного, Першого Травня, Жовтня і т. ін.

Походження назви села Бобрик не викликає багато тлумачень. Дуже часто слов’янські поселення називались цим іменем у різних варіантах (Бобер, Бобровичі, Бобруйськ). І не тільки поселення, а й численні річки та озера також називались “бобровими” іменами.

Згідно з переказом, село названо за іменем першого поселенця — Бобра. Він ставив на річці греблі і плавав, як бобер. А за невисокий зріст його прозвали Бобриком.

За іншим переказом, тут колись було багато бобрів і жили люди, які займалися бобровим промислом. Від великої кількості бобрових жеремів-гнізд і пішла назва села.”

Історична довідка
Багато історичних, літописних, археологічних, фольклорних свідчень вказує на те, що Погреби були ще поселенням княжої доби. Місцевий переказ називає першим засновником села рибалку. При розкопках археологи знайшли тут печатку Ратибора – воєводи часів князя Володимира Мономаха. За іншим переказом тут знаходились погреби київських монастирів із запасами овочів та меду.
Перша письмова згадка належить до 1545 р. за люстрацією Київського замку. Здавна село належить до Київської козацької сотні Київського полку. Зі скасуванням гетьманщини село переходить у казенне відомство.
Нині тут проживає 2170 чоловік.
Загальна площа землі в адмінмежах Погребської сілської ради – 2430 га.

Як відомо з писемних джерел. Літочки існували ще у 1482 р. Село було спалене татарами Менглі-Гірея і через це на 70 років звільнилося від сплати податків.

Про давні поселення на цій місцевості вказують археологічні знахідки. За 2 км на північний схід від Літочок розташовано городите Крем площею близько 30 га. На сьогодні висота вату – 5 м, ширина в підошві – 14 м. На території городища знайдено фрагменти кераміки, які датуються 4-2 тис. до н.е.

1927-1928 роки почав випускати свою першу продукцію цегельний завод- клінкерну цеглу, будівництво якого завершив Цудотранс. Будівництво цього заводу було розпочато в 1916 році Міністерством шляхів сполучення

Перша письмова згадка про Димерку як поселення, що відноситься до Остерського замку, відома з 1552 року. Але село має древньоруські корені, зокрема, пов’язані із своєю назвою. Димерські землі у 1650 році переходять від шляхетської родини Аксаків до гетьманської родини Виговських, а пізніше – до церковних володінь Києво-Печерської Лаври. У ХVII столітті через Димерку переїжджали російські імператриці Єлизавета Петрівна та Катерина ІІ. З цими подіями пов’язано ряд місцевих переказів.