У переказі, записаному від Євдокії Дідусь, розповідається: "Був землетрус і
наплив піску і мулу, який знищив город Чан. Після землетрусу жив в Києві король,
і держав в тюрмі 6 чоловік. А ключником був Треба, який і випустив їх. Забрались
вони в глухе місце, що лісом поросло, і там оселились. Коли король помер, то
забрали вони з Києва і свої сім'ї. До них стали прибувать люди і поставили
маленьку церкву. Прізвища гіершопоселенців були: Хромець, Шуляк, Кривенко,
Корнійко, Мельниченко, Дідусь і Треба. Найстарішим серед них був Дідусь".
Одне з корінних поселень виникло в північній околиці села на глиняному горбі
вододілу річечок Кривої, притоки Десни і Пилявки, притоки Трубежа і Дніпра.
Горби не такі вже й високі, всього якийсь десяток метрів, але з них
відкриваються кілометрові далі, чудові перспективи. Саме по цих вершинах
вододілу, як і в Богданівці, проходила в давнину древня билинна королівсько-
княжа дорога з Києва до Чернігова. Це єдиний маршрут дороги, бо зі сходу
простяглися численні, колись труднопрохідні трубізькі болота, із заходу стояли
густі ліси, лежали сипучі піски Галаковщини, а ще далі, уже в заплаві Десни, –
болото Оврут. Ця вічна дорога і на північ, і на південь від Семиполок у різні
часи пролягала різними маршрутами: і через Остер, і через Козелець – Ніжин, і на
південь через Броварі або через Пухівку. Але всі маршрути проходили через
Семиполки.