До нас, на Броварщину


Цікава стаття 2015

 
В одному переказі-притчі розповідається про жорстокість шляхтича і його смерть: "їхав якось польський пан з Літок, у вовчий час, у місяць лютий. їхав кіньми, в кожухах з жінкою і малою дитиною. І напали на них вовки серед лісу. Втікали, але вовки, от-от доженуть. 1 тоді викинув пан вовкам дитину. Та вовки дитину, жінку і коней не зачепили, а ще з більшою люттю накинулись на пана і розірвали його". Така легенда про смерть шляхтича і вовче лицарство. Вона може бути схожа на правду, адже середньовіччя було жорстоким, дитяче життя тоді зовсім не цінувалося. Дитина, очевидно, була від жінки-русинки, і шляхтич міг не жаліти чужої крові. А вовче благородство теж відоме, бо вовки тільки в крайньому разі кидаються на людей.



Свою назву Перемога хутір успад­кував, напевне, від перемоги над зазимськими куркулями в 1920 р. Щезли з карти недавні перемоги війни, а давня перемога над українським селом збереглася V 1920 p., коли Зазим'я було спалене, частина його жителів пере­селилися на нове місце, на землі за лісом. Першими переселенцями були Радченко, Барбон, Яковенко. Зазим'я завжди мало недостатньо орної землі, і ймовірно, що ці далекі від села піщані землі віками належали його жителям, чи не з часів Солов'я. І це вікове межування збереглося аж до нашого часу. Влітку 1630 р. Петро Могила, взявши в облогу Зазим'я, зібрав хліб на зазимовських полях, порубав у лісі бортні дерева. Десь тут був у ті ж часи і зазимовський скиток монахів.