Світло городища – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Світло городища

 

Світло городища

Найстаріше історичне село тру­бізького регіону і всього "князівства Бровар" — Світильне. Це сторожова кріпос.ть на рубежі, сіверська столиця на березі Трубежа. Місцева приказка говорить: "Світильново, Заворичі, Бервиці, Мокрець — і світу кінець". Так виражалась єдність броварської етнічної території. Уже там, за Трубежем, починались густі і величезні болотисті басансько-остерські нетрі.

Очевидно, Світильне було засно­ване ще Київським князем Володи­миром Великим серед градів на Трубежі, про що сповіщають літописні джерела. Стратегічне розташування Світильного було важливим, і 988 року року тут було побудовано велике городище.

Є варіанти назви села — Світильне, Світильня, Світильново. З переказу відомо, що тут був хутірець над Трубежем, кругом плавні, і на горі ставили ліхтарі, щоб було видно, куди їхать. Тут же ходив паром, і ліхтарі стояли на обох берегах.

Це древній сіверський маяк, що називався таким же давнім українським словом — світило. З огляду ж на те, що світильнів- с.ька гора стоїть на березі величезного болота Трубайла, є якась доцільність у світловій сигнальній системі.

Назва села Світильне споріднена і з назвою броварського озера-болота Світловщини. У селі зберігся до наших часів древній і екзотичний вид риболовлі: лучіння риби остю вночі при вогнях. Місцеві жителі кажуть: "Пішов на посвіт".

Можливо, обидві версії складають першооснову утворення назви села, але закріпилась ця назва з будівництвом городища і сторенням світлової системи сповіщення вогнем про небезпеку ворожих степових нападів. За переказом, на трубізькому березі стояли світила, про наближення ворога попереджав сигнальний вогонь, вогняна сигнальна естафета — "пустити червоного півня". Ця версія стикується з походженням назви річки Трубіж-Рубіж. Старі люди розповідали, що степові орди від Переяслава йшли долиною Трубежа. У туман використовували іншу звукову систему — трембіти спрямованого звуку.

 

Світильнівс.ька система — дотатарська. Козаки вико­ристовували схожі інженерні споруди — сигнальні вишки, де

заготовляли стоги сухого очерету, що дає яскраве світло-вогонь. У сусідній Ядлівці на могилі стояв козак з віхою, яка при появі татар опускалась. Щось аналогічне було і в Плоскому.

У козацькі часи татарська небезпека в нашому краї не була такою вже раптовою. Уся ця система належить до часів Чернігівсько-Переяславського князівства, а можливо й до ранішого часу.

Світильнівське городище було засновано на відносно високому березі, який місцеві жителі називають ще Горою. Саме слово "городище" означає поселення на горі, а град загороджене, укріплене місце.

Переказ засвідчує, що світильнівська гора має штучне походження. Можливо, спочатку тут був давній курган. Є переказ про те, що гора насипана шапками, переказ про закопану "золоту шапку".

Так насипали свої кургани скіфи.

Отже, спочатку було поселення з первісною назвою Гора, а потім Городище. На користь першої назви свідчать назви двох Горових хуторів у Жердові і Плоскому, урочище Горині лози тощо.

Ймовірно, ці назви побутували довгий час поряд – городище Світильне та посад Горовий.

І сьогодні окрасою села та предметом гордості Світильного є древнє городище, яке прекрасно збереглося в центрі села. Кількаметрові земляні вали, сліди древнього рову, що заповнювався водою. Посеред городища стояла церква. Напевно, церква в середині городища була ще одним внутрішнім укріпленням. Таку ж роль відігравала й Десятинна церква в Києві. Городище мало одні красиві дубові ворота і криницю. За своїми розмірами воно належить до найбільших давніх княжих городищ України — складна інженерна споруда. Глину для міцності його валів возили з урочища Постовитового. Поверх оборонного частоколу складали товсті колоди, які при обороні скидали на осаджуючих. Стріляли з лучків і лили гарячий окріп. Але, крім града-кремля, існувало ще й велике сіверське поселення в посаді зі своєю системою укріплень, що йшла по лінії природніх озер і штучних ровів. Культурний шар землі в посаді сягає двох метрів. Величезне сіверське поселення існувало тут сотні років.

У козацькі часи городище використовувалося як козацька кріпость, але поселення це було вже хутірського типу. Історія світильнівського граду відбулась значно раніше.

У посаді довкола гори місцеві жителі возили возами людські кості. Поховання були сімейні, по 5—6 чоловік, дитячі й дорослі, без домовин, загорнуті в якісь тканини. Це сліди якоїсь катастрофи, можливо середньовічного мору в післятатарські часи, судячи з нетрадиційності поховання в середині культурного шару. Чи то сліди якоїсь із татарських навал?

Очевидно, ця катастрофа і перервала розвиток Світильного. Забули тоді люди свої святині — легенди, пісні, казки. Хоч люди тут жили здавна, про що свідчать знайдені в цих місцях кам'яні сокири і інші предмети давнього часу, але язичницькі перекази не збереглися. До нас дійшов лише переказ про церкву з людьми, які провалились крізь землю в урочищі Постови- товому, і аналогічний переказ про якусь царицю, яка закляла поселення і затопила його в трясовині в Западній долині.

Перша письмова згадка про Світильне відома від 1362 р. Коли всі землі від Десни до Трубежа, від Рожнів до Світильного переходять у- власність князя Юрія Івановича Половця.1 Після татарської навали не пройшло і ста років, як Світильне піднялося з руїн. Місцеве населення врятувалося в трубізьких болотах і лісах.

Згадується Світильне і наступного після другої татарської навали Менглі-Гірея 1483 р. Невмируще село.2

Світильне у середньовічні часи стояло при торговій дорозі з Києва на Басань. У Світильному була переправа через Трубіж, ходив паром, там і сьогодні сільська вулиця називається Перевіз. Цій вулиці щонайменше 500 років. Далі давня дорога йшла за Трубіж, лісовою дорогою понад річечкою Басанкою, до Басані, Ярославки і далі старим торговим шляхом. Цією дорогою не раз ішли княжі дружини на Ніжин і Всеволож.

Із зростанням Гоголева важливою стає нова військово- транспортна дорога через Нову Басань і Новий Биков на Прилуки. Але це вже у козацькі часи, часи польської колонізації Сіверщини.

У 1596 р. володар Жукина робить наїзд на Світильне, в "землях Рожиновських над Трубежем". Справа розглядається в королівському суді. А 1624 р. вже люди Рожиновського нападають на двір королівського секретаря Язловецького в Рожнах і забирають майно в Світильне.

Польські хроніки 1622 р. згадують городище Світильне в Остерських землях. Світильне, як і Бобрик та Рудня, належить Степану Аксаку/ Всі ці села мають переважно козацьке населення.

Переписні книги 1666 р. показують у селі невелике поселення – тут було 17 дворів "пашенних людей". Козацькі двори не реєструвались, війтом села названо Трошку Федоріва. Серед інших прізвищ — Горбач, Колісниченко, Мііценко, Онтипенко, Овчаренко, Литвин/

У пізніші часи в селі за традицією так і існували дві громади — сільська і козацька. Козацька громада мала свого старосту, свої хлібні магазини-склади, по-місцевому гамазеї.

А в ще давніші часи, як і мало бути в ранньосередньовічному місті, тут діяли ремісничі цехи.

У переказі розповідається: "Не було товариств, а були цехи з отаманами. В отамана був сундук з грошима. Був молодий (до 40 років) і старий цех. В храм варили мед і продавали на вигонах. Похорон робив цех".5

За гетьманування Івана Мазепи світильнівські козаки брали участь у Полтавській битві на боці російського царя. За виявлену відвагу дворянське звання було присвоєно козаку Бартошу.

Колишні козацькі землі Світильного гетьман Скоропадський передає в 1713 р. у володіння київському полковнику Антону Танському. Управління київського полку того часу перебувало в Козельці. У 1784 році Світильне налічує 157 хат, з яких 97 козацьких, тут проживає 580 душ. Кріпаки 1 землі належать бунчуковому товаришу Антону Александровичу, який мав свій маєток і землі ще і в Калиті, через що його світильнівські землі і називають Калитенщина.

У подальші часи в результаті переділу земель у селі з'являються численні малі пани-дворяни — Денисов, Гуляницький, Бартош, Білецький, Танські, Барановські, Мацько. Від імені Марії Барановської виникла назва урочища Маніна долина. Почалася численна єврейська торгівля.

У кінці 19 ст. на кошти Чернігівського земства відомий російський інженер Жилинський проводить осушення трубізької заплави для покращення сінокосів. Вручну копались кілометрові канави, щоб не порушувати природного стоку води. Жилинський був відомим інженером-меліоратором з осушення Полісся і боліт Барабинського степу в Сибіру.

У післявоєнні роки, в п'ятирічку хімізації і меліорації, екскаватори прорили в заплаві річки канал, знищивши природне русло.

У радянські часи село опинилось осторонь основних доріг.

Жителі села в годину лихоліть ховались в болотах і лісах за Трубежем, де діяли загони отамана Ромашки в революцію і радянські партизани О. Кривця в роки війни. Тут, у старовинному городищі, стояв німецький гарнізон, а в древніх валах німці поробили доти, звідки контролювали і обстрілювали всю партизанську округу.11

А ще тут працювало торфпідприємство. Але трубежанський сірий торф — молодий і за якістю поступається рожнівс.ькому. Жителі села до останнього часу берегли традиції ткацтва місцевих килимів-гобеленів, доріжок, накидок, скатертин.

Із Світильнівського городища відкривається неповторний краєвид на долину Трубежа. За болотом Трубайлом, за десяток кілометрів, на іншому березі — обриси Бервиці, сині далі басанс.ьких лісів. Болото-озеро тягнеться аж до Заворич, на берегах його осіли ще в давнину Бобрик, Світильне, Заворичі, Мокрець, Бервиці, Кулаженці.

На болоті кілька островів, що не затоплюються водою: Бондарів острів в урочищі Шаламовому, Калюпин острів. Зеленою стіною стоїть ліс на острові. Це найбільший трубізький острів з лісовими урочищами Леськове, Кривий Ріг, Ревине — залишками тих лісів, що ще донедавна покривали околиці Світильного. У старовину ці місця славились єзями і єзовищами, осетровими луками, бобровими гонами і землею бортною. Під Городищем води Трубежа, а за ними — піщано-соснові береги Шумаківки. Особливо красиве Світильне навесні, коли води Трубежа розливаються по широкій заплаві. Стоїш на історичній горі, на древньому городищі, а перед твоїм зором зливається в одне простір і ліс, історія і краса.

Серед інших місцевих урочищ — Барановське, Голівське, Стило, Постовитове, Криниця, Калитенщина, Рудка, Устинова долина, Попів окіп, Березове.

Сільські кутки — Перевіз, Абіссінія, Петрівка, Шульгівка, Озерне, Бережне, Громівка, Оленівка.

Родові прізвища — ІГроценко, Дяченко, Шульга, Щербак, Гладкий, Обіух, Нестеренко, Левченко, Магдич, Гришко, Корсун.

Яке життя тут кипіло сотні років! Які пристрасті вирували! Пісенна козацька Україна! Повільно порожніють її села коло давніх городищ.

Та не гасне наша надія, і не погасне світло цього городища.

Прокоментуй! on “Світло городища”

Leave a Comment

444