Друга за величиною і значенням річка нашого району має звучне і загадкове ім’я Трубіж. Народ назвав її Трубайлом. Наша коротка розповідь про Трубіж — лише погляд на історичну річку нашого народу з броварського берега.
Ця неширока смужка води, яку ви бачите з вікна поїзда чи електрички, що на карті має вигляд тоненької синьої жилки, — диво географії та історії. Усі знають, що Трубіж впадає в Дніпро коло села Устє. Хоч тепер це вже не так. Адже древнє Устє затопили води штучного Канівського моря.
А звідки ж витікає Трубіж? На більшості географічних карт ця річка бере початок у районі Заворич, адже тут зливаються води п’яти невеликих річок: Пристені, Мокреці, Хомутця, Пилявки, Гнізної. Більш детальні карти засвідчують розходження думок географів щодо місця витоків Трубежа. На одних картах він витікає поблизу Калити, на інших У районі Бобровиці, на деяких прямо з річки Остра. Та це ж рідкісний випадок, коли одна річка витікає з іншої! До того ж різними шляхами одночасно впадає і в Десну, і в Дніпро. Це ж прецедент у географії! Аналог є хіба що в далекій Південній Америці — річка Оріноко.
Географічна енциклопедія надає ще більшої таємничості Трубежу, твердячи, що вода в цю річку йде з Десни, проти течії річки Остер.
За словником Брокгауза і Ефрона, Трубайло починається біля Бобровиці, довжина його 125 верстов. А деякі автори (А. Кордт, В. Брахнов) вважали, що Трубіж витікає з болота Трубайла. От тільки де те Трубайло?
Словник гідронімів У PCP називає витоками Трубежа аж два болота: “від болота Лави, Трубайло”. Це калитянський слід до великого болота Слукова і далі до озера Святого.
Поміщик Забіла в 1861 р. згадував болото Лави, з якого, як кажуть старожили, і починається історична річка Трубіж.
У статистичних нарисах Козелецького повіту за 1854 р. читаємо: “плависте болото Сухиня, з якого витікає Трубіж, має довкола 7 верстов”.
Відомий дослідник Переяславщини В. Ляскоронський Трубайлом називає болота Калиту, Мости, Бобрик, Топило і Руду (коло Красилівки), які зливаються. А. Русов, який особисто бував у цих місцях, називає болота Лави, Слуков, Пристень притоками Остра. На багатьох картах болото Трубайло позначене між Мостищами і Кулаженцями.
Ще донедавна місцеві жителі називали болотом Трубайло широку долину заплави річки між Заворичами, Світильним, Бобриком, Бервицями. Тепер ця назва живе лише в пам’яті окремих людей.
Залишмо уточнення місцезнаходження болота Трубайла майбутнім дослідникам рідного краю, а самі повернімося до річки Трубіж.
Крім уже згаданих, є ще версії витоку Трубежа з околиць Hудні, Семиполок, Браниці. Якщо ж прийняти версію, що Трубіж витікає з р. Остра, то через наш край плинуть води Ніжинщини та Десни. Так: воно, мабуть, і є.
Як і належить річці, Трубіж має притоки. Так, дослідник П.Л. Маштаков називає праві притоки Трубежа: Слуков, Пристанка, Бобрик, Смолянка (Руда), Телешенков, Стариця. У Трубіж впадають [[заплавні річечки, такі як Колінце (біля русанівського хутора Травня). Однією із загадок Трубежа є давнє судноплавство на ньому і його притоках. Досі ходять легенди про кораблі та човни з журавлиними носами, про їхні залишки на околицях Калити, Рудні, Бобрика, Підлісся, Мокреця, про численні пристані – в Калиті, Опанасові, Заворичах, Бобрику, Богданівні.
На Трубежі чимало заплавних островів. У 1622 р. згадується Забобрицький, а ще раніше Кучуків острови. Відомі також і маленькі острови: Бондарів, Каюпин, урочище Острів Ревино, Кулаженські, Бобрицькі острови.
Трубіж — історична і літописна річка. Перша згадка про неї датується 988 р. Але назва її набагато давніша. За частотою ігадування в давніх літописах вона поступається хіба що Дніпру. Трубіж — ріка дивовижна. Диво — її прадавнє ім’я. Родом воно із слов’янських першоімен: Рось, Либідь, Трубіж. Ці назви мандрують обширами слов’янських земель. Родова ріка слов’янського племені сіверян дала назву Трубежам, які несуть свої води Гомельщиною, Суздалыциною, Рязанщиною, Новгородщиною. Переселяючись в нові землі, трубізька сівер називала невеликі річки, поблизу яких виникали нові поселення, “домашніми” іменами своїх річок. Для них, язичників, ріки були живими, ласкавими, як діти. І люди забирали їх, як дітей, із собою в далекі краї. Бодай в уяві та назвах.
Назва Трубіж здебільшого вживається на означення середньої течії цієї річки. Витікає вона як молодий Трубайло, а впадає в Дніпро як старий Трубай. Тут проглядається древня традиція: ріки, Вік люди, народжуються, ростуть, старіють — ріка-дитина, ріка-людина, ріка-дід.
В. Брахлов подає досить несподівану місцеву назву Трубежа з І Переяславщини — Десна. Права притока, десниця? Загадка.
Споріднені з Трубежем назви мають гідроніми, розташовані поблизу: його притока коло Переяслава Трубай, струмок Трубай у Кагарлицькому районі, річки Трубич та Трубище (дві), які впадають
в Ірпінь. У письмових джерелах Трубіж називають також Труб Трубиш, Трубайло, Турбіж. Це звичайне в гідроніміці явище. Наприклад, Дніпро – Дніпрець, Дніприще, Славутич, Борисфен.
Відомо кілька версій походження назви Трубіж.
Народна назва Трубежа Трубайло походить від слова трубити. Покордонні поселення мали сповіщати про степову небезпеку світлом або сигналом труби. Пригадаймо первісне призначення карпатської трембіти. На користь цієї версії свідчить і переказ про світильнівську сигнальну систему часів Київської Русі.
Переяславське статбюро у 1882 р. подало таку версію походження назви річки Трубіж: у княжі часи на її берегах відбувались великі полювання, під час яких трубили в мисливські роги.” У літописах згадується звіринець на Трубежі.
Маємо й гідрографічний варіант назви Трубіж від “труби” – глибокого трубоподібного русла. Труба — також рукав річки, схожий на протоку, яка омиває вал. По-місцевому протоки Трубежа називаються “вири”. Біля Кулаженців — Світильного русло нешироке. Разом зі стіною лісу, що ріс там у давні часи, воно утворювало своєрідний каньйон, по якому, як по трубі, холодним протягом повітря перетікало з одного болотного масиву до іншого. Цей варіант записано від місцевих жителів.
Було б дивно, якби про таку древню і загадкову річку як Трубіж та її береги не збереглося жодної легенди. І вони дійшли до наших часів. Ось послухайте.
Зустрів у лісі князь-мисливець дівчину, яка своєю красою освітила темну лісову пущу. Закохався князь. Та дівчина відмовила жениху:
- Тоді я буду твоєю жоною, як Трубайло назад потече!
І пішла геть із своїми золоторогими турами. Дівчина та була княгинею золоторогих турів.
1 почав тоді князь нещадно стріляти турів у пущі. Вийшли тури одного разу на кручу, яку після того стали називати Туровою, і кинулись у річку.
А князь відтоді бродить по пущі. І бродитиме вічно.
Тури ж лежать на дні ріки. Прислухайтесь опівночі, і ви почуєте, рк глухо ревуть вони з-під води. Кажуть, прийде час і постануть І знов у пущі золоторогі тури. А від турового бігу річку стали називати Трубіж (тур біг).
Є в цій легенді й мотиви, успадковані від язичницького культу Тура-бика. На Туровій кручі, мабуть, було святилище.
А Трубіж для наших предків міг бути священною рікою. Можна Знайти тут і перегук із легендою про грецьку богиню Діану (Артеміду) – покровительку лісових звірів. Збереглися й уривки інших легенд, зокрема про турів. Жив у темному лісі легендарний тур-олень, який поступався, кажуть, силою тільки слону. Він мав гучний голос, і його рев породжував страх у людських душах.
Тури жили в трубізьких болотах на краю лісостепу. Обширні болота, звідки долинав трубний рев турів, сіверяни називали Трубай, Трубайло. У цьому варіанті назва річки походить від назви болота Трубайло, на якому й досі є острів-урочище Ревино, названий, напевне, від ревища, яке здіймали тури під час побоїщ.
У билині про Василя Ігнатовича табуни золоторогих турів Виходять з-під кучерявої берези, з-під чудного хреста Леванідового.
У цих краях полював на турів київсько-чернігівський князь Володимир Мономах, про що згадується в його “Поученії”. Відоме й Турове болото в Ярославні. А в торфяному болоті притоки Трубежа Недри серед залишків велетенських дерев виявлено скелет тура.
Народження назви річки загубилось у глибинах тисячоліть, і хто скаже, яка з версій істинна? Лам так багато відомо, але ми так мало знаємо.
Історичні події визвольної війни 1648 — 1654 pp. пройшлися і Потрубіжжям. Зокрема, цими гігантськими глухими лісами вів на захід своє відступаюче військо один з найбільших магнатів Ярема Вишневецький – прибічник тактики шляхетського терору. Як і скрізь, тут після його війська залишалися попелища, трупи, пустки.
Польський письменник Генріх Сенкевич поклав ці події в основу трилогії “Вогнем і мечем”. Назва Трубіж згадується в билинах, у творах Пантелеймона Куліша та інших письменників. Любив Трубайло і Тарас Шевченко, який бувші на його берегах, писав про нього:
Вже не три дні, не три ночі
Бореться пан Трясило.
Од Лиману до Трубайла
Трупом поле вкрилось.
Минали роки, століття. Трубіж забруднювався, виснажувався, волав про допомогу, якої гостро потребував. Недарма ж словник Брокгауза і Ефрона називає Трубіж “умираючою річкою.”
Та ось у 1895 р. за річкою почали доглядати силою і коштом Чернігівського земства. Коло Світильного за роботу взявся інженер Жилинський, який раніше осушував болота Барабінської низовини в Сибіру та прип’ятського Полісся. Він привіз із собою російських людей, які вручну розчищали природні притоки Старухи. Роботи проведені Жилинським, відповідали суті слова меліорація покращувати. Після цього місцеві жителі дали річці нову назву — Казьонка.
На Трубежі в 19 ст. була поромна переправа у Світильне. Збереглися давні броди, мости (с. Мостите).
У радянські часи меліоратори так понівечили верхів’я древньої літописної річки, що ми в двадцятому столітті не знаємо, звідки вона витікає. У 1953 р. організовано трест “Трубіжбуд”. Річку уярмили 125-кілометровим магістральним каналом і численними шлюзами. Від природної річки залишилася форма долини і берегів, а душу літописної перлини знищили.
Трубіж став типовою соціалістичною річкою з випрямленим регулярним руслом. Прискорилася течія, припинилося самоочищення вод, загинула заплава. Заплавні болота перекопали канавами. Спустили воду озер. Озерне дно стало пусткою, солонцем, де нічого не росте. Розорані легкі торфяні ґрунти заплави Трубежа почали вивітрюватися. Сухого весняного місяця квітня чорнобильські вітри піднімають тут справжні пилові бурі, як у пустелі.
Водність річки після меліорації різко впала, виникла потреба перекачування води з Десни в Трубіж. Де й ділась чиста як скло трубізька вода.
А тут ще й збудували біля витоків річки калитянський свинокомплекс, який затруїв поверхневі й підземні води всього регіону.
І все ж Трубіж — досить значна річка не тільки Київщини, а и усієї України. Вона тече землями п’яти районів, її води поять майже півмільйона людей. У басейні Трубежа райцентри Броварі, Бориспіль, Бобровиця, Переяслав-Хмельницький, Баришівка, Березань та численні села. Довжина її 113 км, площа басейну — 4700 кв. км. Ширина долини до 3 км, річища — 0,5 км.
Поет Борис Олійник нещодавно написав вірш «Труби, Трубіж». Знову древній Трубіж – поетичний символ нашого часу. Є якась вічна сила в цьому слові!
Джерело: Гузій Володимир. Золота очеретина: Броварщина. Історико-краєзнавчі нариси. – Броварі, 1997.