Десненний берег – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Десненний берег

Так називали в минулому столітті своє Подесення, деснянську заплаву місцеві жителі. Десна — одна з найпоетичиіших річок України. її долина — колиска нашого броварського “племені” і його західний кордон, наш Рай, наша Палестина. Починається Десна аж під Смоленськом як невеличка річечка Десниця. Тече 1100 кілометрів через ліси, луки, легенди, віки, мимо давніх княжих столиць і новітніх людських поселень. Нашим броварським краєм Десна-Десниця протікає всього протягом 46 кілометрів. Двома гирлами — Деснищем та Десенкою (Чорториєм) впадає в Дніпро.

Тут найбільший на Десні острів завдовжки 10 кілометрів і завширшки 5 кілометрів — дивотвір нашої природи. Тут найбільша заплавна річка Десни чарівний Любич. Тут історичний деснянський острів Великий Луг.

Десна вбирає води 700 малих річок, але не має жодної притоки і корінного броварського берега. Вона тече в нас самих, бо п’ємо І воду і ми, броварці, і кияни. Отже, тіло наше складається із Деснянської води. Десна, як і Дніпро, ще з часів Геродота і дотепер славиться своїми водами і мальовничими берегами. Вода в Десні світла, а після проходження через крейдяні пласти біля Новгорода-Сіверського ледь голубувата. Друга особливість деснянської води І вона чиста і м’яка, бо, розливаючись по луках і болотах, очищається рослинами, які живляться розчиненими в воді солями. І третя особливість деснянських вод їхні лікувальні властивості, дні вважають воду Десни йодистою, інші доводять, що чудодійні властивості її від Курської магнітної аномалії, із зони дії якої витікає Десна. Десну називають зачарованою. Але ким? За легендами, Дніпро і Десна — брат і сестра, а Лиман — їхній батько.

Назву річки виводять від слова “десниця” — права рука. Якщо І приймати версію, що розселення слов’ян ішло з півдня по Дніпру, Весна справді була правою притокою. Проте ця версія викликає Вішало заперечень. Адже ім’ям Десна річку називали ще в дослов’янські часи. Вже в той період предки жителів нинішніх сіл броварського Подесення Погребів, Пухівки, Євминки також називали цю річку Десною.

У її назві простежується два корені: Дана і Сна. Дана вода. Добре відоме це слово як ім’я богині річкових вод Да, Сна, Засна, Сін, Цна – це теж вода, тільки коріння цих назв сягає в індоєвропейську мовну товщу. Одна з великих прищі Десни так і називається – Снов. Десна – “Данина вода”, Даний річка, річка-жінка. Поїть водою українську і навколишні землі велике сімейство Даниних рік: Дунай, Дон, Дніпро, Дністер, Десна, Двіна, доносячи до нинішніх і майбутніх поколінь пам’ять про язичницьку річкову богиню Дану. З усіх назв річок цього древнього сімейства найбільш поширена — Десна. В Румунії права притока Дунаю – річка Деснайцуй. У верхів’ях Південного Бугу — Бугова Десна. Є підмосковна річка Десна. А в горах Чехії — Чорна Десна.

За легендою, Дана впустила у воду Десни колиску зі своєю дитиною. З її невтішних сліз утворилися і потекли “колискові” річки на ім’я Десна. За пізнішими переказами, це сльози дівчини-красуні.

На території нашого району Десна не має жодної притоки. Ця несформованість рельєфу свідчить, що вона тече тут порівняно недавно. Колись вона впадала в Дніпро навпроти Чорнобиля і Чернігова. Пізніші джерела свідчать, що під час великих повеней Десна з’єднувалася з Дніпром через болото Видра навпроти Остра. Весняне злиття вод Десни і Дніпра могло бути тим легендарним морем, про яке згадується в численних місцевих переказах. Гирло Десни було південніше, бо по річках Десенка і Золотча ще в княжі часи йшли човни.

Десна — це ріка лісів. Витікаючи з брянських хащ, жиздринських лісів, тече вона через соснові ліси, що звідусіль обступили її, прилаштувавшись на піщаних терасах, тече і повз наші літківські пущі, і повз броварський бір. Чисті води Десни завжди були багаті рибою, звідси численні (починаючи з трипільських часів) поселення рибалок, сучасні рибальські села. Місцеві дотепники кажуть: у рибалки хоч боки й голі, зате борщ панський.

Проте часті повені стримували зростання придеснянських сіл. Відомо, що навесні 1784 р. в районі Чернігова ходив пором на 8 верст (!). Отже, уся заплава була заповнена водою. Катастрофічні наслідки мала найбільша повінь на Дніпрі навесні 1845 р., так звана Очаківська. У пам’яті старожилів досі зберігаються спогади про велику повінь на Десні 1917 р. Ось чому у 18 – 19 ст. деснянські села, за винятком Літок, маленькі – 20—40 хат. Майже всі села, віддалені від Десни, – значно більші.

У всі історичні часи сама Десна, її заплава та навколишні ліси були багаті на рибу, звірину, ягоди тощо. Київські князі називали цю місцевість Раєм, тут стояли численні княжі резиденції: Долгорукого, Мономаха, Ольги, зазимиій двірець Солов’я, поселення літківських і остерських бояр, резиденція князів Рожиновських на деснянському острові. Герой п’єси Михайла Старицького “За двома зайцями” вихваляється своєю дачею в Літках. Осетрові луки, медові бори, цілющі заплавні трави — такими були береги Десни протягом політь. Та й тепер “південний берег” Десни приваблює численних курортників. Це села Літки, Пухівка, Зазим’я. За чарівністю природних пейзажів броварське Подесення переважає популярні місця для відпочинку – Ворзель, Ірпінь, Пущу-Водицю, Святошин і конкурує з Кончею-Заспою. Не випадково тут розташована резиденція Президента України – заповідне Залісся.

Десна — колиска нашого судноплавства ще з часів, що передували Київській Русі. У середні віки тут, як і на Волзі, були “бичевники”, які тягали проти течії Десни баржі і човни. На цьому промислі працювали жителі з прибережних сіл, у тому числі й жінки. Десна стала однією з перших рік, по яких (пішли пароплави. Так, з 1848 р. по Десні до Брянська ходили пароплави Мальцева. А з Брянська щорічно спускалося за водою більше 100 плотів з вантажами.

Вся заплава Десни належить до Броварського району. По ній течуть численні річечки: Любич, Подомірна, Глушиця, Кобилка, Кодачок, Старуха, Гончарівка, Дьогтярка, В’язениця, Козарка, Парня, Соболівський і Літочківський Бродці, Переділ, Бистра, Фесна Стара, Полики, Коноплянка, Невідна, Полянка. Тут нараховуються десятки рибних озер. Десна тече не тільки через нашу землю, а й через наші душі.

Джерело: Гузій Володимир. Золота очеретина: Броварщина. Історико-краєзнавчі нариси. – Броварі, 1997.

Comments are closed.

444