Над Старицею-рікою – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Над Старицею-рікою

 

Над Старицею-рікою

 

Письмові джерела засвідчують двоваріантпе давнє заселення Требухова в урочищах Горочани й Іваничі.

Річка Стариця — це забута мала требухівська річка, що витікала з урочища Трепетник, текла через озеро Горочани і болото Маковій повз Сотницький хутір і впадала в річку Рудку- Красилівку. Річка Красилівка і зараз у нижній течії має назву Стариця. Стариця, стара річка, річка старого часу.

Новостворена слобода не успадкувала назви від давніх урочищ-поселень, а дістала третю назву — Трибухов. Це не відповідає усталеним традиціям, хіба що існувало ще й третє урочище — Требухов, від особистого імені Треба. Відоме й четверте урочище-поселения — Вольниця.

До початку 17 ст. ці землі належали княжицьким власникам і київським монастирям. У 1634 р. Данилович, родовитий руський шляхтич, володар Борисполя і Одеського замку на Волині, засновує тут поселення.'1 На місці спаленого в давнину села Вольниця стояло дві хати і два городи. Це відродження Требухова в середні віки. Важко знайти достеменні витоки Требухова, але зрозуміло, що виник він значно раніше 17 ст. Адже й сусіднє сусло Дударків, яке теж належало до Остерського повіту, відоме за письмовими джерелами від 1615 р. ("Грицько з Дударкова"). '

Заснування Требухова можна реконструювати лише за численними місцевими переказами. Один із них називає тут хутір Трсбип, де жив перший поселенець, а броварський краєзнавець Дмитро Гамалій стверджує, що на місці села було місто Трсбип.1'

В основі назви села корінь "треба", слово, що означає місце або обряд релігійного язичницького культу. Про це смутно згадується в деяких місцевих переказах: "Там водились олені. Один мисливець попав у требуха. Звідси й назва місця — Требухи." В іншому переказі згадується "бійня кочівників", яка була тут, і церква з півмісяцем замість хреста, збудована "якимосі. татарином". Язичницьку основу має і переказ про перемогу якогось требухівського борця над заїжджим. Ці переказі і засвідчують сліди язичницького скіфського культу.

Культ скіфського оленя, "бійня"-капигце, мисливці-жерці, які за требухою жертовного оленя віщують майбутнє, язичницька церква з півмісяцем, яка провалилася під землю, і стало там озеро Горочани. Найбільш легендарне місце в Требухові — це Горочани. Точний опис урочища Горочани подається в давньому переказі: "Було поле, посеред поля — озеро, а на ньому острів. Там поселився чоловік, і звали його Требушок."

За іншим переказом, тут був церковний град Чан. Ця гіпотеза про церковне поселення в Градчанах-Горочанах ставить село в один ряд із сусідніми монастирськими поселеннями часів Київської Русі — Красилівкою, Броварями. Можна здога­дуватися, що це було володіння Михайлівського золотоверхого монастиря, який у післятатарські часи повернув собі свої колишні володіння.

Можна також однозначно стверджувати, що в урочищі Горочани стояло давньоруське поселення. Слово "Горочани" може означати "град" — тут простежується схожість із чеськими Градчанами, або ж назву дерев'яних веж — городниць, горочан.

В одному з переказів стверджується, що село виникло на місці старого спаленого поселення Вольниця (Горочани), де і досі трапляється стара цегла, численне череп'я (розкопки в Горочанах велися в 1957 р.). Цей град в урочищі Горочани міг мати назву Вольниця. Урочище Вольниця є і в Русаиові. Чи нема тут зв'язку з кияжицько-русанівськими Солов'ями?

У переказі, записаному від Євдокії Дідусь, розповідається: "Був землетрус і наплив піску і мулу, який знищив город Чан. Після землетрусу жив в Києві король, і держав в тюрмі 6 чоловік. А ключником був Треба, який і випустив їх. Забрались вони в глухе місце, що лісом поросло, і там оселились. Коли король помер, то забрали вони з Києва і свої сім'ї. До них стали прибувать люди і поставили маленьку церкву. Прізвища гіершопоселенців були: Хромець, Шуляк, Кривенко, Корнійко, Мельниченко, Дідусь і Треба. Найстарішим серед них був Дідусь".

Давня родова легенда. Достовірність її дуже висока. Вона свідчить про післятатарське заселення Требухова. Слово "ключник" давньоруське, але київським ключником був і Станіслав Вигура, засновник Вигурівіцини.

Глухі болотно-лісові землі були броварським "сибіром", куди втікали люди на вільні землі, це була Вольниця. Схожа схема переказу про болото Глухове. "За селом на Гаях є болото Глухове.

Там колись було багато риби і птиці. Ніхто туди ніколи не добирався, тварини жили там глухо. Тому і болото ґлухове. Біля нього і оселився чоловік Сергій Глуховс.ький."

Датування переказів складне. У купчій від 1508 р. на землі півкнязівські значних поселень між княжицькими і русанів- ськими землями не згадується. Згадується лише річка Черниця.7 Можливо, то давніша назва Стариці, бо "навколо церковного града Горочан монастир був"." Сама назва Стариця свідчить про те, що це річка давно минулих часів.

Дмитро Гамалій вважав, що з 1508 р. володіння належали Михайлівському монастирю, пізніше Вишневецьким і Аксакам."

Мабуть, 1508 р. — час поселення в урочищі Іваничі. Зараз такого топоніма на території села вже немає, зате збереглися схожі з ним місцеві прізвища Іваненко, Іваницький. Після розорення Києва татарами Менглі-Гірея в 1482 р. литовці звезли до Києва на відбудову замку до 20 тисяч людей. Очевидно, це й був час ключника Треби. Серед втікачів і Іван, засновник Іваничів, і Сергій Глуховс.ький, і ключник Треба. Втікачі могли бути родом із-за Дніпра, з білоруських земель. Форма назви села Іваничі схожа на задніпровську традицію (Літковичі). Ще й донині село Требухів виділяється специфічним своїм діалектом: "кунь", "вул", "пул"… — це ознаки поліського північноукраїн­ського діалекту.

Селились тут на монастирських землях, ставали монастир­ськими людьми. Монастирські люди займалися, як і скрізь у ті часи в нашому краї, лісовим промислом. Назва сільського кутка Дьогтярина є свідченням про цей промисел в урочищі, де росли березові ліси. Монастирські промисли були тут досить значними, бо Требухів стає одним із найбільших сіл. До монастирських людей підселяються і козаки з хутора бориспільського сотника. Село стає монастирсько-козацьким.

Як монастирське, село не брало активної участі в козацьких війнах. Не було воно залежним ні від Вишневенького, ні від Аксака. Частково належало до борис.пільських володінь Даниловича. В ці часи і сформувалися давні требухівські роди — Оксюти, Бабичі, Грінченки, Калепченки, Соми, Осначі, Криськи, Харченки, Овдієнки, Борисенки, Нестеренки, Кривенки, Корпїйки, Шуляки, Білоуси, Куці. Монастирські майстрові люди, заможні виборні козаки, козаки-підпомічники, голодна голота. Так, козак Глущенко, потомок Сергія Глуховського, згадуєтсья в скарзі до гетьмана Данила Апостола.

Монастирські селяни трсбухівської вотчини платили хлібний податок за землю, за пасовиська, за вінчання в церкві, за переїзд через монастирські річки, за помол у млині. А ще платили подушну подать і подать державі па утримання війська. Та загалом монастирські повинності не були дуже обтяжливі, і село росло й розвивалось. У 1737 р. тут було 77 монастирських дворів і 20 козацьких, 799 душ населення.1"

Требухівці брали участь у гайдамацькому русі. У 1747 р. польська військова комісія допитувала требухівця Никоненкл. Під час, допиту гайдамака помер."

У 1784 р. в Требухові вже налічувалось 185 хат, було 44 козацькі двори.'2 Напевне, козаки і монастирські люди жили в селі окремо, своїми кутками.

У 1858 р. тут 371 двір,11 а в 1897 р. – 672 двори і 3417 душ населення.1,1 За кількістю населення Требухів поступався лише Броварям, Гоголеву і Димерці.

Требухів має давні і сильні традиції — язичницькі, церковні, освітні. Ще недавно селяни Требухова святкували якесь язичницьке свято Праву середу, ходили до лісу і робили з березових гілок снопик. Права середа — це Рахманський Великдень, коли шкаралупу яєць пускають за водою і вона допливає до людей-рахманів, які живуть за морем. У селі за давнім звичаєм під Новий рік водили традиційну козу.

Церкви в Требухові зводилися кілька разів. Спершу легендарна давньоруська церква, пізніше — церква, збудована Требою. У документах бориспільського магістрату від лютого 1662 р. згадується требухівський священик Симеон. Це означає, що козацька церква була тут раніше 1662 р. Л в 1714 p., як свідчать письмові джерела, збудовано церкву св. Трійці, перебудовану в 1851 р. і 1869 р. (добудовано дзвіницю).1,1 За переказом, па ній було встановлено золотий хрест із старої горочанської церкви, яка затонула в озері.

Від 1898 р. в селі відома Покровська церква.и; Зміна назви церкви не випадкова. Відповідно до церковної реформи знищуються українські козацькі церкви, запроваджуються церкви московського обряду. Сучасна красива дерев'яна церква побудована в 1905 -1911 pp. За архітектурою це традиційна козацька церква. Хрест із малої Троїцької церкви перенесли тоді на нову ГІокровську церкву. Ця церква пережила всі лихоліття радянського часу, при ній вівся давній літопис, який пропав під час війни. Аж у 30-их pp. знаменитий хрест зняли з церкви комсомольці і євреї.

У Требухові ще в 1874 р. відкрито одну з перших у районі земських шкіл — Требухівське сільське початкове народне училище. Перші вчителі — Курсансвич, Нестеровська, Буяло. У 1931 р. тут був перший випуск семирічки, а в 1936 р. – десятирічки. У 1929 р. тут навчалося 309 учнів, у 1940 р. – 720, а в 1963 р. – 1000 учнів.

Напередодні революції село жило небагато, але селянські господарства мали рівномірні достатки. На один двір припадало по дві десятини землі. Найбільшим землевласником був місцевий священик Галаган. Він мав 70 десятин, але то були землі не особисті, а церковні. Землі не вистачало, і требухівці йшли в Таврію, до німців-колоністів на заробітки.

Навесні 1920 р. селяни "виставили фронт", виступили проти радянської влади. В обороні села взяло участь близько 300 селян, озброєних вилами, обрізами. У відповіді) село обстріляли з гармат, атакували кіннотою, спалили. Кажуть, що загинув кожний десятий житель села.

У Требухові народився Микола Галаган. Він походив із згадуваної вже (знаменитої!) родини Ґалаґанів палкий прихильник української революції, діяч УНР, який після поразки петлюрівських військ змушений був емігрувати за кордон. Там вій не припиняв активної національної діяльності, якій віддав усе життя.

У 1930 р. у Требухові постає перший колгосп "Геть межі", до якого увійшли 9 господарств. Та зібрати врожай колгосп не зміг. Не обмолотилися навіть у листопаді, і врожай згнив у скиртах. Газета "Пролетарська правда" писала, що голова сільради, він же і секретар парторганізації, Кривенко захищає куркулів. Захищає тим, що хлібозаготівлю в 5690 пудів голова розподілив не на 70 куркульських господарств, а на 217.

Восени 1941 р., прикриваючи Бориспільську дорогу, тут стояв в обороні на Рудці харківський партизанський загін. Та хіба могли затримати 90 партизанів 4 німецькі дивізії? Половина тих харків'ян загинули і поховані в братській могилі в центрі села. У роки німецької окупації з села на роботи до Німеччини було вивезено 330 чоловік, 23 з них загинули. З 916 требухівців призову 1941 р. з війни не повернулися більше 400. Загинули майже всі хлопці — випускники Требухівсько'і школи 1939 1941 рр.

Восени 1943 р. Требухів опинився в центрі подій битви за Дніпро. У селі знаходився штаб Воронезького фронту. Саме під час перебування його в Требухові Воронезький фронт було перейменовано в Перший Український. Тут перебували Хрущов, Ватутіп, Жуков. 111 таб користувався гоголівським польовим аеродромом. Тут розміщалися і штаби 38-ої армії та 3-ої танкової армії генералів Москаленка і Рибалка. Як бачимо, Требухів якийсь час був такою собі військовою столицею, де розроблялися плани визволення Києва, звідки був прямий зв'язок з Москвою.


У післявоєнні роки Требухів прославився своїми садами. Фрукти вагонами відправляли в Росію. У 1963 р. в селі було 400 гектарів садів, великий плодорозсадник, вирощували 100 сортів плодових дерев. Тривалий час цим садовим господарством завідував високий професіонал і водночас ентузіаст садівництва В.Н.- Рогач. З 1959 р. требухівс.ький колгосп "Жовтень" стає дослідно-показовим господарством району. Його відвідують численні іноземні делегації.

У 1968 р. в Требухові жило 7200 чоловік. Сьогоднішній Требухів – родове гніздо над озерцем Шелухою поета Миколи Сома.

Трибухів, Требин, город Чан, Вольниця, Іваничі, Горочани! Де початки Требухова?


Прокоментуй! on “Над Старицею-рікою”

Leave a Comment

444