Ранній Залізний вік на терені Броварщини – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Ранній Залізний вік на терені Броварщини

Завершальним етапом в історії був ранній залізний вік, який на початку І тисячоліття до н. е. змінив бронзовий і тривав до IV століття нашої ери.
Використання заліза значно підвищило продуктивність усіх галузей господарства. Поява в цей період в причорноморських та приазовських степах войовничих кіммерійських, а потім скіфських племен, які неодноразово у своїх походах на північ досягали території Подесення, змушувало осілі місцеві племена часто братися за зброю. Тому найбільшого удосконалення в епоху раннього заліза досягло виготовлення зброї. У місцевих племен з’являються великі залізні мечі, більш вдосконалені бойові сокири, кинджали, списи та стріли із залізними вістрями.
Пам’ятки доби раннього заліза у 1952 році були знайдені в урочищі Поломи , неподалік Погребів, до них належать уламки різних керамічних виробів та сліди могильника цього часу. Поблизу згаданого села частково досліджене поховання підгірцівської культури.
Іншою цікавою археологічною пам’яткою, яку можна віднести до раннього залізного віку, є (поки що не ідентифіковане) городище, що знаходиться за два кілометри від села Літочки на території Державної резиденції «Залісся». Городище видовжене, має діаметр близько 600 — 800 метрів. Добре збереглися вали городища. Можна припустити, що це укріплення давало захист населенню всієї округи під час воєнної загрози. У той же час усередині оборонної споруди люди постійно не жили, за винятком хіба що групи воїнів.
Протягом IV століття до нашої ери, у період найбільшої експансії кочових скіфських племен, населення Придесення, як і всього Лівобережжя Дніпра, досягло значного культурного піднесення (цього не сталось із племенами зони Лісостепу Правобережжя, де спостерігалися регресивні явища в господарському і культурному житті).
Основним заняттям племен Лівобережжя було землеробство, тому землеробське населення цієї території і називалося скіфами-орачами. Головним їхнім знаряддям було рало без металевого наконечника, мотиги, серпи. Значного розвитку в наших далеких предків досягай прядіння, ткацтво, обробка дерева та кістки. У господарстві використовувалися тканини з вовни, коноплі та льону. Гончарі виготовляли різноманітний посуд.
Розповідаючи про початок доби раннього залізного віку, ми не можемо обійти увагою, хоча б і коротко, історію скіфів — народу, який прийшов на терени України із степів. У попередньому розділі ми вже говорили про те, що скіфами ряд археологів вважають представників ямної культури. У легендах про походженнях цього народу вказується, що він пов’язаний з Придніпров’ям.
У IV ст. до н.е. на чолі Скіфії став цар Атей, який об’єднав під своєю владою всі скіфські племена. Разом із тим, як уже було сказано вище, скіфи
продовжували військову експансію, зокрема і проти осілих племен лісостепової зони, які входили до складу їхньої держави. Скіфське державне об’єднання за весь час свого існування зберігало завойовницький характер. В основі його лежало пригноблення навколишнього населення.
Продовжуючи думку Вікентія Хвойки про спадкоємність автохтонного населення теренів України в різні історичні епохи, ряд вітчизняних дослідників стверджує, що скіфи — це «продукт розвитку пізньотрипільської доби, продовження трипільців». Найкраще риси, притаманні трипільцям, зберегли в собі скіфи-хлібороби. Археолог і етнограф Віктор Петров висунув тезу про те, що в Скіфській державі не було протистояння між хліборобами і кочівниками, оскільки населення її складалося із представників одного народу; не існувало і двомовності. Розвиваючи свою думку, автор доводив, що сучасна українська мова еволюціонувала від мови скіфів, що була мовою місцевого люду, а не привнесена ззовні. Не заперечуючи проти того, що центр Скіфської держави знаходився саме в Україні (Причорномор’я, Полтавщина, Київщина, Поділля), вважаємо проблематичним одномовність Скіфії. Це мотивується хоча б тим, що межі «імперії» сягали від Дунаю до Обі, від Альп до Алтаю. Скіфська експансія була спрямована на Закавказзя, Персію, Монголію, Месопотамію. Зберегти одномовність в такому розмаїтті було б важко. Спадкоємність населення ранньослов’янської черняхівської культури із пізньоскіфським людом вмотивована, коли брати до уваги осілих скіфів-хліборобів.
Давньогрецький історик Геродот (середина V ст. до н.е.) характеризував скіфів як «кінних стрільців», головним атрибутом їх була зброя, а незмінним супутником життя — кінь. Значення війни в скіфському суспільстві було настільки великим, що викликало появу культу бога війни, символом якого був залізний меч — акінак.
Спочатку скіфи жили в умовах родоплемінного ладу, однак, зі зростанням майнової нерівності, виокремилась аристократична верхівка, значно зміцнилася влада царя та військової дружини, яка його оточувала. Влада царів ставала спадкоємною і деспотичною. Якщо в умовах родового ладу вищим законодавчим органом у скіфів була рада, то піз-ніше царі ухвалювали рішення одноосібно.
Численні розкопки скіфських курганів показують пишність та багатство поховань, пограбованих у багатьох випадках іще в давнину. У могилу з небіжчиком — царем або представником знаті — клали багато зброї та виробів із дорогоцінних металів. Разом із ними ховали слуг та коней — кількість тварин іноді сягала сотень голів. Над могилою насипали курган, який був тим вищий, чим знатніший покійник. Одним із найбільших великих курганів Скіфії є так звана Нечаєва Могила в Дніпропетровській області, висота якої сягає близько 17 метрів.
Основою господарства скіфів було скотарство. Вони кочували великими групами, житлами скіфів були кибитки на чотирьох або шести колесах. У них перебували жінки та діти, а також зберігалося майно. Скіфи торгували з греками, від яких отримували вино, тканини, посуд, прикраси тощо. Зі Скіфії в міста Причорномор’я вивозилися худоба, хліб, мед, віск, риба, шкіра, а також захоплені у військових походах раби.
Скіфські племена не зникли безслідно з історичної арени — частково вони були асимільовані іншими етнічними групами і злилися з ними .
Відкриття заліза поклало початок новій ері в історії племен, які населяли Україну і наш край, зокрема. Закінчився процес розпаду первіснообщинного ладу і розпочався перехід до ранньокласового суспільства. У ремісників з’явилися нові, надзвичайно міцні, знаряддя праці, хлібороби мали змогу освоювати нові території під лани, зокрема лісові масиви. У добу раннього залізного віку відбулося відділення скотарства від землеробства — з’явилися кочові племена, основним заняттям яких було розведення худоби.

Comments are closed.

444