Броварщина – руських билин батьківщина – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Броварщина – руських билин батьківщина

Броварська земля була осердям зародження великої кількості легенд та переказів, а також сюжетів, що покладені в основу давньоруських билин.
Нижче подаємо дві версії про виникнення образу Солов’я-розбійника, героя багатьох броварських легенд.
Одна із них покладена в основу відомої давньоруської билини. Так, билина повідомляє, що Соловей сидів «на реченьке» або «у реченьки Смородинки», яка і зараз у нашій місцевості не фіксується. «А сидит там во сыром дубе на реченьке, у того ли дуба, дуба у Невида, Как у той ли у реченьки Смородинки. Каку той ли грязи, грязи черноей, Как у той ли у березоньки покляпоей, У того ль креста у Леванидова..,»
Проте, привертає увагу фраза, що доповнює (уточнює) попередню — «как у той ли грязи, грязи черноей», тобто, ніби біля якоїсь «чорної грязі». У цьому випадку мова йде про болото, оскільки в давньоруській мові слово «грязи» означало також «топь, болото». Гадаємо, що словосполучення «грязь черная» треба розглядати, як «грязи Черные», тобто останнє слово — це назва болота і вона повинна писатися з великої літери. Отже, маємо болото Чорне або Чорні болота, де сидів Соловей.
Ще не так давно в межах Броварів було двоє озер із такою назвою. Місце, де знаходиться нинішнє поселення, найкраще підходить для того, щоб чатувати на проїжджих — тут дорогу перетинає річечка, залишки якої сьогодні видно на території міста (можливо, билинна «річенька Смородинка»), яка утворювана ряд заболоченостей. Між ним і прояви див шлях до Києва. Через річку, за переказами, було перекинуто єдиний в цій місцевості місток, який обминути було неможливо.
Оскільки образ Солов’я має риси лісовика («лешего»), вірогідно, що Соловей — це якийсь персонаж дохристиянських вірувань слов’ян, що із часом трансформувався в образ розбійника. Відомо, що слов’яни-язичники поклонялися деревам, гаям і дібровам. Згадку про те, що Соловей сидів «во сыром, дубе» чи «у дуба» теж не випадкова у билині, бо Соловей — це персонаж язичницьких вірувань, то цілком затій мірно, що його «поселили» у дубі. Це дерево вважалось у слов’ян священним і йому поклонялися» ніби божеству. Свого часу в районі Броварів — Княжичі були великі дубові масиви, що теж підтверджує думку про батьківщину Солов’я.
У 1930 році на території Броварського району було записано кілька легенд, що народилися, без сумніву, в домонгольські часи. Одна з них повідомляє про те, що княжий палац у Княжичах (тепер це місце називається дворцем) зруйнував не хто інший, як герой нашого розповідання. Інша оповідь стверджує, що коли піти вглиб броварського лісу, то можна знайти силу-силенну різних могил воєвод, гетьманів, козаків, запорожців, ляхів. Тут десь лежить і розбійник Соловей зі своїми поплічниками. У броварському лісі є багато скарбів, бо воєвод та знатних козаків ховали з усім їхнім багатством, та й закопували гроші на «чорний день», засипаючи їх у глечик та вибираючи старі дерева-сосни або дуби, і закопували під якимось із них.
Принагідно звернемо увагу і на той факт, що на території району досить поширене прізвище Соловей.
Краєзнавець Володимир Гузій схиляється до слушної думки про те, що Соловей або Слав був старійшиною сіверського роду, який протистояв централізованій владі київського князя, і тому був знищений. У пізнішому варіанті легенди говориться, що «гетьман зібрав сто козаків і забрав Солов’я в полон, бо мав той вже велику силу, а його люди розбіглися по лісах».
Існують перекази про заснування Броварів. «Розбійники накрали дівчат і поставили декілька хат. Жінки варили, а чоловіки ходили по здобич. Звідси й назва Борвори. Розбійники займалися броварництвом. От хто й казав Борвори, а хто — Броварі».
В іншому переказі говориться про дівчину-калину, яка співала ночами чарівні пісні про розкішний бір, що шумів при дорозі. Коли хтось підходив до дівчини, вона перетворювалася на кущ калини. Якось у неї закохався польський пан (полянський; поляни — плем’я, яке ш жило в середньому Подніпров ‘ї, вони заснували Київ згідно з «Повістю врем’яних літ»). Одного разу він перечепився і пролив сльози на кущ, чим зняв прокляття з дівчини. Вони одружилися і заснували князівство Бровари.
Більш пізнім за походженням є переказ про священнослужителів, які селилися на лузі Вороговище. Одного ченця на ім’я Бровар обрали за старшого.
Броварська земля була батьківщиною не тільки билин про Солов’я-розбійника, але й інших «Володимирового циклу», як, наприклад, про Чурила Пльонковича і Дюка Степановича. Герой цього твору — боярин Чурило, киянин, котрий жив «на Почай на реки, у чудна креста — да Мендалидова, у святых мощей да у Борисовых». Князь Володимир, приїхавши до боярина, бачить його розкішний будинок. Де ж могла знаходитися садиба Чурила? Звернімо увагу місцевість, де раніше виникло село Троєщина, до XVI називалася Чурияовщиною. Вона знаходилася навпроти Вишгорода з Києва сюди ішов шлях з бродом через Дніпро.
«Крест Мендалидов» – це ще одна форма назви «креста Леванидовю», який згадується у билині про Солов’я-розбійника. Це образ шляхового хреста, змаху, який ставився на великому шляху у важко прохідних місцях. Свого часу було розставлено багато хрестів на горбах або вирубано на каменях-валунах. Про подібний хрест згадується в журналі «Киевская старина» за 1883 рік: «По дорозі з Києва в Бровари є місце біля Вигурівки над яром, з хрестом…».
У Броварах є назва, яка пов’язана з іменем іншого героя цієї билини — Дюка Степановича.
Це так звана Дукова дорога, яка проходить водорозділом Бровари — Димерка — Семиполки. У билині центральним епізодом є суперництво боярина Чурила і Дюка Степановича: вони домовились про перегони на конях, що І Чурило програв. Привертає увагу те, ш за Чурила «поручились всем Києвом, никто по Дюку не ручается». Він виступає в билині, як чужинець. Можливо, він син короля Стефана Угорського — на це вказує багато елементів опису цього молодого боярина. Пробув у Києві він недовго, і чому його ім’я закріпилося за одним із броварських шляхів, невідомо.

Comments are closed.

444