Рожеве село – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Рожеве село

 

Рожеве село

Як тільки тут оселились люди, сюди стали приїжджати "цигани", яким подо­батися місцеві дівчата — дуже вродливі й рожеві. Вони скрізь говорили-розказували, що дівчата такі рожеві, аж усе село рожеве.

За іншим переказом, перші поселенці прийшли з півдня. Вони знайшли дуже гарне місце на горі, серед непролазного лісу, між ярами. Тут, на розі лісу, і оселилися поляни. Червоний Ріг, Рожівка. Саме з-під Рожівки витікає заплавна річечка Полянка, на берегах якої жили поляни.

Мова йде про двоетапне заселення. Поселення на горах не характерне для сіверського племені, але типове для полянського. Поселення на горі страте­гічно вигідне, та невигідне з господарської точки зору, бо на рожівській горі нема води і криниць, і тому рожівці здавна носили воду з криниць, що були в глибоких ярах.

Такий тип поселень характерний для південної Київщини. Старе Рожівське городище теж належить до полянського типу – на високому місці.

"Рожеві" дівчата — це етнічна риса східних народів жовтої раси, як і згадки про давніх "циган". Мабуть, це два потоки східних степових племен, які з'явилися в цих краях у різний час, але могли відчувати свою етнічну спорідненість ("подобались дівчата"). Історичні джерела називають дві групи тюркських народів, які відомі на території району. Це переяславські торки-узи і половці князя Юрія Іваптича Половця. Дуальність заселення зумовила й наявність двох городищ на території села.

 

Головна вулиця і головний куток села — Кочержівщина, де жили старі діди-кочерги, знаходилась за валом. Все, що за валом, звалось Старе село. Там і церква була стара запорізька, і давнє кладовище, де викопували не тільки кістки людей, а чомусь і кістки коней. Назва "Старе село" наводить на думку про поселення часів Київської Русі. У переказі про куток за валом розповідається, що в старі часи, часи татар і половців, люди знаходили захист за валом. Вал і триметрової глибини рів закривали підхід до села зі сходу, з півдня був яр Стадничани, з півночі — безіменний яр, а посеред села — Шеверунів яр, який одночасно був і спуском на заплаву Десни, до Пухівки. Це слід старої дороги з Димерки до Десни, Києва, Гостинця або Літньої київської дороги. Поруч з цією димерською дорогою урочище Защита. За переказом, там був курган, у якому поховали "защиту" — оборонців.

У "Чернігівських єпархіальних відомостях" за 1863 р. читаємо: "У трьох верстах від Рожівки, в бору, Клоп-городок. Це і є Деснянський городок, що належить Переяславському князівству, Клоп-городок стоїть на горі, вдаючись в озеро, і зі сходу оточений глибоким ровом, що наповнений водою з озера, яке є західним природним захистом городка. На його території знаходять дубові до одного аршина і п'яти вершків товщиною залишки колишньої дерев'яної загорожі."

"Чернігівські Єпархіальні відомості", як відомо, не завжди відзначались історичною точністю. Виїценаведене повідомлення містить елементи опису двох городищ: Деснянського городка в заплаві Десни і Клоп-городка на горі. Можна припустити, що назви Клоп- городок і давня назва Пухівки — Комарівка споріднені. Давньоруським словом "клоп" називали всіляких комах.

Друге городище знаходиться північніше Рожівки, за два кілометри, в урочищі Царів Яр, або Цареве. Кажуть, що в урочищі Городище був град монахів. За переказом, у Царевому Яру втопився якийсь царевич. Десна тут колись доходила до горбів. На лузі, в болоті знаходили днища кораблів. Коло Царевого Яру стояли пристань і ворота.'

Цей переказ входить до нашого циклу трипільських переказів про річкову богишо-царицю Дану і давнє Поліське море. Є згадка і про давнє мореплавство, класичні пристань і ворота давнього града. Близько 1830 р. місцеві жителі бачили в Царевому Яру старовинний корабель.2

За переказами, тут часто знаходили якісь скарби: "Якось знайшли скарб, але піднялась буря, вітер. Той чоловік заснув і вмер. А інший рожівський чоловік розпродав той скарб якимось панам з Києва і купив землю в Семиполках":1

У зв'язку з цим переказом цікаво, що, справді, люди на прізвище Строй переселилися в Семиполки, де дістали прізвище Скоробагатько, а колишнє прізвище стало прізвиськом.

Микола Барбон розповідає про це так: "Шляхтич у Польщі сказав, що багато добра закопано в лісі Калинів Кущ. Дійсно, селянин з Семиполок знайшов там в одній з могил дукати, жидівські таляри, срібні речі."

У шестидесяті роки нашого століття місцеві жителі знайшли тут металевий якір і якісь цінні речі, знаходили кам'яні плити і кераміку.

Сьогодні Цареве городище і Царів яр є унікальними природно- історичними об'єктами, які потребують збереження і охорони як пам'ятки історії. Єдиний у нашому районі високий красивий горб, порослий сосновим лісом, з якого відкривається панорама всього броварського Подесення, височіє над яром і над заплавою Десни. Надзвичайно добре зберігся древній рів, що відділяв городище від суходолу.

Мабуть, у городищі біля Царевого Яру і поселився князь Юрій Івантич Половець. Близькість двох городищ, які існували одночасно,


часто викликала плутанину назв Рожівки і Рожнів. Про зв'язок цих поселень і свідчить деснянська веснянка. "А Рожівка між горбами вся челядь гуляє". Певно, тут іде мова про челядь князя Половця- Рожиновського, яка жила в Рожівському городищі поряд з княжим замком Юрія Половця.

"Чернігівські єпархіальні відомості" повідомляють, що село заснував Ян Аксак. З нашого дослідження випливає, що село, без сумніву, має набагато давнішу історію.

У козацькі часи авторитет Рожівки був ще значним. Не випадково московський боярин Кікін для приведення до присяги московському царю населення навколишніх сіл вибрав село Рожівку/ В селі була стара запорізька церква, в якій і приймали присягу. Пізніше вона згоріла від удару блискавки.

Село переходить до володінь родини Виговського, а ще пізніше до володінь Києво-Печерської лаври.

Навіть ще в 1784 р. статус Рожівки вищий від статусу Рожнів. У Рожівці проживає втричі менше населення — 47 душ, але село має свою церкву, чого не мають Рожни/' Навіть у наш час деінде подесенські жителі називають Рожівку городом.

З якоїсь невідомої нам причини Рожівка занепадає. На великому городищі залишається 14 дворів — майже хутір. Перейшовши до казенного відомства, аж до 1858 р. село було таким же малим: 20 дворів, 237 казенних селян, майже по 12 душ припадало на один двір." Це відомий спосіб ухиляння від сплати податків, бо податок брався від двору. А вже в 1897 р. тут було 123 двори і 496 жителів.7

Навколишні ліси, поля і річкові луги колись входили до одного монастирського господарства на землях Пухівки, Рожівки, Димерки, Богданівки. Пізніше ліси, що підступали до села зі сходу, стали називатись Казенним лісом, а ще пізніше Громадським. У переказах згадуються ватаги якихось селян, що жили в цьому лісі. Там же були урочища Ведмеже, Семиполківське, Дьогтярне. Тепер цього лісу вже немає.

Село також мало шість кутків і п'ять вулиць. Серед них Кочержівшина, Климасівщина, Омелівщина, Діденківська і Валковська вулиці, Шкалівка — поселення-куток у низовій долині. Під горою болото Грузьке — колишній Великий рукав Десни.

Родові рожівські прізвища — Строй, Шитий, Шеверун, Климась, Діденко, Омеля.

У роки громадянської війни під час бою з поляками артилерійським вогнем з Димерки було спалено рожівську церкву. З тих пір церкви в Рожівці немає. А жаль! Це єдине гористе село броварського краю на горах-схилах корінного берега Десни, найвище місце над заплавою, один з найчарівніших природних краєвидів району. То ж чи стане знову свята історична рожівська церква-храм окрасою села?

Прокоментуй! on “Рожеве село”

Leave a Comment

444