До нас, на Броварщину

 
Доля сотницького колгоспу досить незвичайна. Засновник нового хутора, пізніше голова колгоспу, Юхим Бабич у 1914 р. потрапив до німецького полону. Повернувся вже 1920 р. з дружиною-німкенею з наміром "зробити хутір". Забирав з собою майстрів — теслів, ковалів та інших. Зробив на хуторі січкарню, олійницю, млин, крупорушку, вітряк. Жінки їхали на хутір неохоче, говорили: "Нема церкви, не підемо."



Не раз скакав конем із Києва до Чернігова по цій дорозі князь Володимир Мономах за один день, тут міняв він стомлених коней. Це давній прообраз пізнішої поштової дороги, її давноруський варіант. Село знаходилося на відстані денного переходу війська або купецького каравану від Києва. Місцевий фольклор зберіг назву Когіецького (купецького) колодязя і озера Обузного (Обозного), де ночували обози і де сукали на нічний випас коней у долині Сукач. Ця дорога мала місцеву назву Дукова (королівська) дорога.