Княжне село на Дарниці – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Княжне село на Дарниці

За своїм змістом назва села, без сумніву, походить із часів Київської Русі. Княже село на “півкнязівській” землі. Сусідство княжого села і княжого “кгрунту” не с випадковою обставиною. Як і Броварі, Княжичі стратегічно вигідно розташовані неподалік від київських переправ. Фактично це подвійне давнє поселення Броварі—Княжичі на обох берегах колишнього озера Світловщина. Саме в Броварях і Княжичах добре збереглися давні місцеві легенди про Солов’я.

Дмитро Гамалій датує першу згадку про село 1414 p., коли ним володів боярин Брянський. Ще в 1320 р. литовський князь Гедимін перейшов через Дніпро і зайняв землі князів Романа Брянського та Олега Переяславського. Дві волості сіверського Переяславського князівства. Це свідчить, що майже одразу ж після татарської навали відновилася в наших краях сіверська влада в особі князів Брянських. Чернігівський князь Дмитро Брянський відомий з 1379 р.1 У 1475 р. Княжичі згадувалися як укріплене місце серед лісу. А в 1483 р. знову знаходимо згадку про кріпость, яку розорив Соловей.

Найдавніший історично відомий документ — це лист 1485 р. старців-монахів Микільського монастиря до польського короля, Щоб він віддав їм селище Княжичі, за дві милі від Дніпра: “Те селище пусте ще за князя Вітовта. Нічого там нема, тільки одне озеро. Селище, щоб землю орати”.

Справді, два роки перед тим прокотилася руйнівна навала татар Менглі-Гірея (Малого Гірея). Вони все спустошили. Та не так тут було раніше. Кривили душею монахи, згадуючи Вітовта. В озері Світловщина і річці Дарниця водилось багато риби. На Дарниці ще стояв і млинок. Навкруги росли бортні ліси. Це місце не було “пустим”. Але свого старці добились: 2 Червня 1489 р. король Казимир пожертвував селище монахам. Через три роки король повелів київському воєводі Юрію Пацу відвести землі с. Княжич під пашню Микільсько-Пустинному Монастирю. У 1516 р. цим же монахам даровано берег річки Дарниці, на якому вони заволоділи млином.

У монастирських володіннях Княжичі перебували щонайменше до 1569 p., як і сусідні Бортничі. В урочищі Пасіка монахи Мали дві довгі землянки, в яких тримали монастирську пасіку. Пасіка — це малодвірне поселення.

Та все ж коріння Княжич сягає в часи Київської Русі, у давньому переказі розповідається: “Був ліс, а в ньому княжий двірець, збудований Солов’єм” (у билинах також розповідається що Соловей збудував свій терем). Розбійники оселилися в Княжнім хуторі. Переказ цей записано від місцевих жителів які не знали билини про Іллю Муромця. Цей переказ — класична билина про малого князя, його замок-двірець і сусіднє поселення княжої дружини на хуторі. Сіверське слово “двірець” означає ранньофеодальний замок. Слово “двірець” уже як власна назва з’являється в Княжичах, Зазим’ї, Русанові, і всі вони якось пов’язані з іменем Солов’я-розбійника. Княжичі знаходяться в центрі колишньої давньоруської волості. Поселення забезпечувало контроль за всім Броварським лісом. Розташування його на річці Дарниця дозволяло брати мито (дари), або мостове, на дорогах, що вели до київських переправ. Таке ж і розташування Зазимнього, де жили “діти Солов’я”. Там також був двірець, а трохи далі, в Літках — урочище Дарниця.

Після розгрому місцевого язичницького богатиря Солов’я і його людей у Княжичах близько 1125 р. фіксується поселення Бронь-Княжа. Очевидно, це військовий гарнізон з такими ж функціями військово-митного контролю. Правда, деякі дослідники пов’язують Бронь-Княжу із Затрубіжжям, із селом Браниця на річці Грабівка. Але це могло бути паралельне поселення. А якщо взяти до уваги, що солов’їне плем’я покинуло Дарницькі ліси і перейшло в Надтрубіжжя, більш глухі басанські ліси, то поява там другої Бронь-Княжі логічна.

Ще один переказ змальовує події іншого часу: “Серед Княжичів жив князь. Він вмер. Після розбійників-князів, що виїхали в Київ, поселилися селяни край лісу.”

Мова йде, мабуть, про князя Володимира Мономаха. Він помер у нашому лісовому краї. Задніпров’я було його улюбленим краєм, тут він жив, полював, тут побудував другу сіверську божницю, Борисову божницю, свою церкву. Саме Володимир Мономах і міг мати тут свою резиденцію, можливо в тому * теремі Солов’я-розбійника.

За переказом, на Двірці (тепер урочище) стояв палац князя, красивий, як церква. За билинами, терем Солов’я теж був дуже красивим. Є переказ і про прекрасну дочку князя. Слова переказу про розбійників-князів можуть стосуватися Муромця-розбійника. Відомо, що він забрав усе добро Солов’я і одружився з дівкою Сіверянкою. Можливо, саме у теремі він і жив, а пізніше виїхав до Києва, став монахом, заповівши свої землі Микільському монастирю.

Усі ці княжицькі перекази, які мають неабияку історичну вагу записані ще учнем майбутній репресований поет Дмитро Чепурний.

У Княжичах записано і переказ про Кирила Кожевняка: “скрізь хату щось гам летить, як ті подушки, ще й іскри сиплються. Кран той змій людей”.

Чи то змій летів, чи давнє НЛО, але сліди цього переказу збереглися в назві урочища Зміїного. У переказі про царицю-гадюку розповідається, що коли гадюка виростає до 12 років і її ніхто не бачив, то вона обростає пір’ям, у неї виростають крила. Вона перетворюється на царицю-гадюку і літає. Такий собі спогад про літаючих драконів-ящерів.

Поселення селян у Княжичах почалося, очевидно, в дотатарські часи на місці сільського кутка Майдан. Майдан — це місце, де варять смолу або дьоготь.

У ті часи збиралася тут для степових походів рать. Звідси йшли торгові шляхи, зокрема Залозний шлях. Ось чому в селі жили люди з давнім родовим прізвищем Залозний. Костюк Залозненко згадується в документах 1651 рік.

3 середини 15 ст. п’ятдесят років ці землі належать феодалу, королівському тлумачеві Солтану Албеєвичу. В 1508 р. він продав їх Русанів, Микільську Слобідку і Княжичі — за 400 кіп Пустинно-Микільському монастирю. Очевидно, ці землі Солтан одержав ще під час роздачі земель татарам Олельковичем після смерті Вітовта і Дмитра Сокири в 1440 р. Ось рядок із купчого запису: “Мої предки держали землю за річку Черницю, граничну з Савою Русановичем. Татарин продає частину своїх земель, очевидно, під тиском козаків Дашкевичів. З 1602 по 1609 рр. Княжичі все ж належать Івану Федоровичу Солтану, а з 1616 – Кирику Солтану. Під 1755 р. згадується полковник Солтан. За переписом 1784 р., село належить до Бориспільської сотні, в ньому 60 хат.” У 1858 р. тут уже 146 дворів.

Деякий час Княжичі — волосне село, а після прокладання шосе і залізниці волость переходить із Княжич у Броварі.

Ситуація після скасування кріпосного права описується в листі Соломка з Княжич, опублікованому в журналі “Основа” в 1862 р.: «Все беруть любісінько в оренду жиди, беруть і землю, і усе-усе, що можна взяти в оренду». Чи не Павло Чубинський опублікував під цим псевдонімом свій лист про події в сусідньому селі? У ті часи Чубинський часто публікується в “Основі”.

У 1897 р. в селі налічувалось вже 332 двори і 1781 житель. До революції тут було 72 вітряки, церковно-приходська школа на чотири класи, в якій чотири вчителі навчали 75 дітей.

Давнє село має сільські кутки – Хутір, Шлях, Петренка, Олесенка, Двірець, Корчовка, Майдан, Волковня (рили вовчі ями і ловили вовків). Родові прізвища — Залозний, Вітер, Куценко, Лисенко, Царюк, Петренко.

Давнє село сіверського князя-богатиря Солов’я, київського князя Володимира, село Солтанів, монахів, чумаків Залозних. Давній багатий поетичний фольклор. Але, на жаль, пройшла нашими душами руїна. Хто з місцевих людей пам’ятає, вивчає своє минуле?

За матеріалами: Гузій Володимир. Золота очеретина: Броварщина. Історико-краєзнавчі нариси. – Броварі, 1997.

Comments are closed.

444