До нас, на Броварщину

 
У 1963 р. в Семиполках проживало 3476 чоловік, з них 1,9 тис. жінок і 1,5 тис. чоловіків — відчувались наслідки минулої війни. Мізерну пенсію одержували не всі. Її не мали домогосподарки, одноосібники, ті, хто не мав повного колгоспного стажу. Низька врожайність — 74 ц з га картоплі, 7,3 ц з га зернових. Звичайна бідність.



Одне з корінних поселень виникло в північній околиці села на глиняному горбі вододілу річечок Кривої, притоки Десни і Пилявки, притоки Трубежа і Дніпра. Горби не такі вже й високі, всього якийсь десяток метрів, але з них відкриваються кілометрові далі, чудові перспективи. Саме по цих вершинах вододілу, як і в Богданівці, проходила в давнину древня билинна королівсько- княжа дорога з Києва до Чернігова. Це єдиний маршрут дороги, бо зі сходу простяглися численні, колись труднопрохідні трубізькі болота, із заходу стояли густі ліси, лежали сипучі піски Галаковщини, а ще далі, уже в заплаві Десни, – болото Оврут. Ця вічна дорога і на північ, і на південь від Семиполок у різні часи пролягала різними маршрутами: і через Остер, і через Козелець – Ніжин, і на південь через Броварі або через Пухівку. Але всі маршрути проходили через Семиполки.