До нас, на Броварщину

 
Мабуть, 1508 р. — час поселення в урочищі Іваничі. Зараз такого топоніма на території села вже немає, зате збереглися схожі з ним місцеві прізвища Іваненко, Іваницький. Після розорення Києва татарами Менглі-Гірея в 1482 р. литовці звезли до Києва на відбудову замку до 20 тисяч людей. Очевидно, це й був час ключника Треби. Серед втікачів і Іван, засновник Іваничів, і Сергій Глуховс.ький, і ключник Треба. Втікачі могли бути родом із-за Дніпра, з білоруських земель. Форма назви села Іваничі схожа на задніпровську традицію (Літковичі). Ще й донині село Требухів виділяється специфічним своїм діалектом: "кунь", "вул", "пул"… — це ознаки поліського північноукраїн­ського діалекту.



Калин-цар — це Кадан-хан, син Удегея, кат Козельська. Татари зупинились у місцевості з древньою назвою Оболонь. Оболонь, за словником Володимира Даля, — це ближній до житла луг, околиця. Де є оболонь, там є і поселення. Оболонь заливається водою (весняне водопілля) і заростає травою. Там, за переказом, копитами татарських коней було вибито озеро, яке стали називати Татарським. Тих татарських коней була незліченна кількість. І зараз у самому центрі Семиполок є болотисте озеро Татарське, а шлях, що йшов над цим озером, став називатись Уланським. "Юли" — значить шлях. Уланській вулиці села майже 800 років, вона одна з найстаріших вулиць в Україні. "Чернігівські відомості" в 1863 р. про ці часи писали: "За переказом, татари по дорозі на Київ довго осаджували Семиполки з північного заходу. Коли в них не стало води для худоби, вони вирили водойму, утоптали копитами коней дно і наповнили її водою. Ця водойма довго служила селянам, поки її не засипали всіляким сміттям." Про давність поселення свідчать близькі урочища Селище, ІІечурине озеро, Шептаковський курган.