До нас, на Броварщину

 
І сьогодні окрасою села та предметом гордості Світильного є древнє городище, яке прекрасно збереглося в центрі села. Кількаметрові земляні вали, сліди древнього рову, що заповнювався водою. Посеред городища стояла церква. Напевно, церква в середині городища була ще одним внутрішнім укріпленням. Таку ж роль відігравала й Десятинна церква в Києві. Городище мало одні красиві дубові ворота і криницю. За своїми розмірами воно належить до найбільших давніх княжих городищ України — складна інженерна споруда. Глину для міцності його валів возили з урочища Постовитового. Поверх оборонного частоколу складали товсті колоди, які при обороні скидали на осаджуючих. Стріляли з лучків і лили гарячий окріп. Але, крім града-кремля, існувало ще й велике сіверське поселення в посаді зі своєю системою укріплень, що йшла по лінії природніх озер і штучних ровів. Культурний шар землі в посаді сягає двох метрів. Величезне сіверське поселення існувало тут сотні років.



Броварщина — давній рибаль­ський край. Колись тут було море риби, а зараз уже немає. Соболівські околиці були багаті на рибні озера і річки. Ще в 1831 р. О. Шафонський писав, що Дніпро і Десна за рибними запасами не поступаються Волзі й Уралу, "а навесні й осетра доволі!"1 Час, коли жив легендарний Соболь, точно встановити неможливо, але це ім'я свідчить про його с.іверське походження. Соболь — досить поширена в районі власна назва — дід Соболь з Пухівки, гоголівський сотник Соболь, урочище Соболева гора, димерська вулиця Соболівка. Серед Київських жителів 20-х рр. 17 ст. згадується Спиридон Соболь — слуга митрополита Петра Могили, відомий друкар Печерс.ької лаври. У ті часи Соболівка належала до лаврських земель.2