До нас, на Броварщину

 
В одному з поширених переказів розповідається, що в часи гетьмана Мазепи тут вирубали ліси, щоб спостерігати за наближенням татар до Гоголева. Звідси і назва — Плоске. Але в часи Мазепи татари вже не загро­жували ні Плоскому, ні Гоголеву. Плосківські ліси вирубані значно раніше, спочатку на будівельний ліс, а пізніше, в часи Корецьких—Аксаків, на дьоготь, смолу, поташ. У річечці Смолянці часто знаходили затонулі дубові колоди. Напевне, цей ліс сплавляли водою на лісопильні Русанова, про які згадує Павло Алепський у 1(552 р. За іншим варіантом переказу, в Гоголеві стояло військо, яке розчищало місцевість від лісу. Очевидно, це слід козацького заселення Плоского.



Не раз скакав конем із Києва до Чернігова по цій дорозі князь Володимир Мономах за один день, тут міняв він стомлених коней. Це давній прообраз пізнішої поштової дороги, її давноруський варіант. Село знаходилося на відстані денного переходу війська або купецького каравану від Києва. Місцевий фольклор зберіг назву Когіецького (купецького) колодязя і озера Обузного (Обозного), де ночували обози і де сукали на нічний випас коней у долині Сукач. Ця дорога мала місцеву назву Дукова (королівська) дорога.