Походження назви села Бобрик не викликає багато тлумачень. Дуже часто слов'янські поселення називались цим іменем у різних варіантах (Бобер, Бобровичі, Бобруйськ). І не тільки поселення, а й численні річки та озера також називались "бобровими" іменами.
Згідно з переказом, село названо за іменем першого поселенця — Бобра. Він ставив на річці греблі і плавав, як бобер. А за невисокий зріст його прозвали Бобриком.
За іншим переказом, тут колись було багато бобрів і жили люди, які займалися бобровим промислом. Від великої кількості бобрових жеремів-гнізд і пішла назва села."
"Чернігівські губернські відомості" за 1858 р. називають першого засновника вихідцем із Польщі, який будував водяні Млини.
Прізвище Бобрик є в реєстрі козаків Переяславського полку за 1649 р.
У давні часи дуже цінувалося боброве хутро і цілюща боброва "струя" — цінна лікувальна мазь, нині забута, яка широко використовувалась у народній медицині. Бобер цінувався вище соболя. Бобровий промисел не був звичайним мисливством. Це було регулярне господарство з цілим цехом людей-бобровників. Промисел розведення бобрів мав свій кодекс, закони і правила, свою структуру. Бобровники жили ватагами, цехами, обирали своїх отаманів, пасли отари одношерстних бобрів. Такий "валютний" промисел завжди контролювала держава. У Київській Русі закони "Руської правди" оберігали звірів, а в Литовській Русі були особливі державні чиновники-бобровники. За Гетьманату цей промисел належав до монополії гетьмана, а бобровники звільнялися від військової служби. За російським переписом 1666 р., в Острі було 20 бобровників, які платили в казну половину доходу.1 Бобер — єдиний звір, який у старовину оберігався законом.
Офіційно, згідно з польськими джерелами, Бобрик уаглоіі.ііиі десь близько 1610 р. за Степана Акс.ака.:! Як Рудшо, так і НоСцши заснували вихідці із Світильного. Та інформація з польп.ми джерел неточна і необ'єктива. Села існували і раніше, не входячи до податкового польського реєстру. 1 лише польська колонізації! на початку 17 ст., посилення контролю польських комісари легалізували давні "пусті" поселення.
Письмові джерела і в польські часи, і в часи Гетьманату ж' засвідчують бобрового промислу в нашому краї. У цей час ти був поширений лише на півночі Чернігівщини.1 Але село уже в ті часи мало свою назву. Виходить, що броварський боброіпиі промисел міг бути розвиненим тільки в княжі або ще в ДОК1ІЯЖІ, язичницькі часи. Найбільший попит боброві хутра мали її хозарські часи, коли процвітала арабська торгівля. Саме під того часу пішли на південній Русі назви бобрових сіл, рік, озер.
Бобрик як поселення міг існувати ще в часи Київської Рун Стабільність поселення на цьому місці засвідчує і польські люстрація 1622 р., яка називає серед перших поселень Опрім Забобрицький. Цим островом могли бути і Бервиці, розташовані за бобрицьким поселенням.
А під заснуванням села поляки мали на увазі оселення козацько-бобрових ватаг на одному постійному місці. Польськії люстрація 1552 р. згадує полювання остерсысих бояр у цт краях, на Миньковій Луці.1'
Місцеві перекази називають першим поселенцем мисливця за бобрами Сидоренка, який оселився на Колоді-річці. До Сидоренка приєдналися "цигани", котрі поселилися в урочищі Балгани. Цікаво, що прізвище Сидоренко є в переписі 1666 р/
Найстарішою частиною села напевне був Плав, із старою церквою, цвинтарем, капличкою. Там було і традиційне урочище ІІристапь, з якого починались у давнину наші села. Один :і варіантів цієї назви означає схованку, тихе місце для життя. Та бобрицька Пристань була корабельною. За тим же переказом, до пристані в Плаву заходили кораблі і "вкрали дівку моряки". В іншому варіанті — пішла дівка в берег до дикої груші, і її вкрали на корабель "турки". Усе це схоже на сіверський звичай викрадання дівчат човнами, про що згадував Нестор-літописець- Поширені тут і перекази про затонулі кораблі. На піщаному горбі коли-не-коли знаходять давні речі.
Характерною для Броварщини є й згадка про "циганів", "турків". Це елементи тюркського заселення броварської території.
Друге, вже середньовічне поселення, фіксується в урочищі Буди, коло Могилок, При розкопках кургану траплялися кості.
рештки предметів. Тут був класичний майдан, де заготовляли вугілля, поташ, дьоготь і вивозили все це човнами. Кажуть, що той "циган", який оселився коло мисливця на острові, називався Одбивух, що пізніше трансформувалось у родове с.вітильнівсько- бобрицьке прізвище Обіух.
Майдан, циган-козак Одбивух – це ознаки повторного козацького поселення, про що згадується в польській люстрації.
За переписом 1666 р., в Бобрику записано 24 двори, які платили податки. Війтом був Ятцько Дригер. Згадуються прізвища Данилов, Якубенко, Лисенко, Степаненко, Хоменко, Гавриленко, Сосновський, Дегтяр, Сидоренко, Нагорненко (Нагорний).
Бобрик був на 90 % козацьким селом. Тут і зараз сільську хату називають куренем. У 1784 р. з 126 хат виборним козакам належало 50 хат, а підномічникам — 57. Решту населення складали давні мисливці за бобрами і кріпосні люди товаришів Ігната та Григорія Ханенків, котріі належали до відомої дворянської родини. Ханенки прославилися пізніше як відомі українські промисловці і меценати.
За роки кріпосного права козацьке село деградує, кількість його дворів зменшилася до 123. За ревізією 1858 р., в Бобрику при річках Трубайло і Бобрик проживав 1061 житель, на один двір припадало більше 8 жителів.
У Бобрику жили лише "малі" пани — Ханенки, Маленький. Відсутність великих землевласників, значні общинні козацькі землі дозволяли бобричанам говорити, що село завжди було багате землею. За переділом 1866 р. селяни одержали по 4 десятини землі на душу.
У 1897 р. село налічує вже 308 дворів і 1627 жителів. Але того ж року до Сибіру переселилося ціле село — 60 сімей. Де той другий Бобрик? Як живуть там наші родичі без свого кореня?
У 1926 р. в Бобрику записано таку весільну пісню: В Бобрику народилась — ніде не привикну, У Бобрику родилась, в Синипілках росла, В Козельці хрестилась, в Острі заміж вийшла.
Це пісенний опис долі жінки із Бобрика.
Бобрик розташований не на Трубежі, а на березі болота Трубайло, в яке впадають численні річечки: Колода, Пристань, Возова, Крижень. Річечка Миньківка з болота Галого впадає в Трубіж. За легендою, в Галому втопилася дівчина Галка. Але гало — це поширена назва пустельної, неродючої землі, де нічого не росло, солонцю.
З Лобаньової долини витікає річечка Церковний Риштик, а з Моховитого — Криничний Риштик. А ще в цих місцях була рибна річечка Грузька з Широкою Грузькою.
Весною тут море води. На болотах і на Півневих островах жили тисячі птахів, яких називали за звуками — никуни, грицуни, баранчики. Тут лежать численні острови, зокрема острів Лісок, де Чортове болото. На березі Трубайла — Вовківня, де колись копали ями, щоб ловити вовків. Далі Іванків острів, де знаходили оленячі давні роги і колоди синього дуба. Тут же урочище Плависте — плюскотить вода під травичкою. У Вовківні росли колись дуби і ольшини, а над Маньківкою була Дубова "роїца" (саме "рощею" називають її місцеві жителі) і ще недавно стояли поодинокі дуби.
Північніше села розташувалися урочище Полянка, Кирильців, Хижняків і Деників ліси, болото Колода, урочища Степки з якимись могилами-курганами, Церковне, Попове, Возова Крижень, Бартошів Острів. На болоті Трубайло лісок- острів Ревине — залишок давнього лісу з цілющими травами, дикорослими пролісками, диким часником, конваліями, косариками.
Кутки села носять назви: Лучки, Голопузівка, Стовпи, Гутники. Родові прізвища — Конопля, Ходос, Литвин, Лукашенко, Білогуб. Трапляються однакові прізвища в Світильному і Бобрику: Обіух, Проценко та інші. Тут простежується версія заселення зі Світильного. А згадувані вже козаки-цигани — то, мабуть, торки-узи, що заселили в Рудні Гузіянський куток.
Ну а бобри? Чи є вони тепер? У післявоєнні роки значна колонія бобрів (до 50 особин) жила поблизу Літок, в озерах Корчувате-Старуха та Гончарівка. Зрідка трапляються бобри і в заповідному Заліссі.
Тут наша боброва земля і тут наш бобровий берег.