Руда – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Руда

 

Руда

Заснування села Рудні відноситься до 1616 р.1 За польською люстрацією, воно було засноване відомим феодалом Степаном Аксаком. У польських джерелах назва села неодноразово вживається у формі Руда, у 1622 і в 1628 рр. село згадується як слобода Руда.2 Записи в польських люстраціях досить точні.

Польська традиція заснування поселень-слобід на Броварщині характерна адміністративним оформленням прав власності можновладців на місцевості, де вже, як правило, були окремі поселення.

Так, Дмитро Гамалій доводить, що перша письмова згадка про Рудню датується 1590 р. За нею, Рудня знаходиться "біля Світильного на Трубежі".:>

Найбільш поширена версія походження назви села Рудня виводить її від переробки болотної руди. Саме таку версію подає "Історія міст і сіл УРСР". Здавалось би, все ясно. Є болотні руди в урочищах Помірки та Малі Гаї. Однак до цієї версії досить скептично ставляться місцеві жителі. Адже слідів руднянського поселення княжої доби тут не простежується. Слідів древнього ремесла ні в людській пам'яті, ні в місцевому фольклорі не збереглося. До того ж броварська Рудня чи не єдина на всьому лівому березі Дніпра. Основні традиційні болотно-рудні регіони переробки руди зосереджені в басейні Прип'яті. Там цілі сузір'я поселень з назвою Рудня.

Місцеві перекази виводять назву села від першого чоловіка на ймення Рудий, який тут оселився.1 Та більш аргументованим є переказ про велику грязюку — болото, через яку люди змушені були робити великі рудки, щоб їздити.5 У цій місцевості рудка означає гребля на болоті. Справді, село знаходиться в болотистій місцевості на древній дорозі Семиполки — Рудня — Димерка. Ключове слово •- рудка. Груд, грудка, гряда, грядка — означає підвищене сухе місце. Проте у більшості сіл району слово "рудка" означає болото, грязьке місце.

 

Тут маємо переклик із давнім міфом. Ліві допливи Трубежа в нашім краї називаються рудками. Це малі річки — Плоска Руда, Гоголівська Руда, Крива Руда, Красилівська Руда, Димерська Руда. Семиполківці болото під Руднею і тепер називають Рудою. Слово "руда" в давнину означало кров. Рудник, родник — кров землі, вода. Рудник, родник, руда, рудка — невелика річка. Це древнє місцеве діалектне слово праслов'янської мови. За

легендою, руда — це кров юної дівчини Рудани, яку разом із своєю красою вона віддала матері-землі. Ім'я цієї легендарної красуні дівчини-річки збігається з іменем трипільської богині вод Дани (Рудана-Дана). Легенда про Рудану — це гімн красі малих річок нашого краю.

В околицях села зафіксовано поселення трипільського часу. Знову маємо збіг у часі між виникненням давнього поселення і подіями легенди.

Як же Руда стала Руднею? Польські письмові джерела досить точно фіксують назви не тільки окремих сіл, а й боліт, озер, урочищ, що були в наших краях більш 300 літ тому. Пізніші російські джерела вже не були такими точними. Сусідню Димерку вони називали і Володимирівкою, і Здемирівкою. Місцеву язичницьку назву Руда, Рудка російські писарі також перейменовують на свій лад — Рудня. У російських документах та на географічних картах село вже фігурує під назвою Рудня. Чи було перейменування назви помилкою канцеляриста, чи це зроблено свідомо для уніфікації української і російської мов, знищення автохтонного коріння в назвах сіл — тепер істину вже не встановити. Але маємо прикрий факт. Зникла древня місцева оригінальна назва давнього села.

Поселення, як і його назва, виникло в болотистому місці серед дрімучого і густого лісу, напевне, на кілька поколінь раніше, ніж з'явилася перша письмова згадка про нього. Такі поселення виникають у часи небезпеки. Рудня, як і Бобрик, заснована вихідцями зі Світильного і, очевидно, входила до світильнівської системи попередження про появу ворога. В урочищі Курган був курган, з якого козаки визирали небезпеку. Можливо, цю функцію поселення виконувало ще з часів княжої доби, бо є урочище, яке має назву Городчик, навіть не городок, а ще менше — городчик.

Село на болоті не має єдиного центру, а налічує більше десяти сільських кутків.

Згідно з переказом, до поселення людей тут була скрізь вода і водилися лебеді, тому й звалося це місце Лебедівкою. А поруч був острів, оточений водою, — безпечне для людей місце.

І Лебедівка, і Острів, і Левада, і Брегінці (від давньоруського слова брег — берег) — кутки сьогоднішнього села, що виникли ще в докозацькі часи.


Другий етап заселення села — козацький. На Ситківці поселилися "ситі", заможні виборні козаки. Козацькими кутками були Ситьковий, Партола, Гузіянський кутки. З-за Дніпра, з південної Київщини, з району Узина-Гузина, де ареал поширення прізвища Гузій, переселилися київські і переяславські торки, чорні клобуки, слов'янізовані ще в княжі часи. Як природний елемент, вони взяли участь у формуванні української нації.

Середньовічна сівер-севрюки, яка проживала на Броварщині, мала відчутний домішок половецької, тюркської крові. Цей східний генотип простежується і нині у рисах частини місцевого населення. І не тільки в Рудні, а й у Рожівці, Красилівці, Рожнах, Бобрику.

Прошарок козацького населення в Рудні сягав 20%. Решта посполитих людей жили на кутках Неньковому, Картюшовці, Ковшунівці, Агеївці, названих за іменами своїх перших жителів. Джерела згадують про переселення рудненців у Бобрик, де були кращі ЗЄМ7Й. Одночасно відзначаєтеся і переселення в Рудню жителів Семиполок. Так, Андрюшка Агейчик був війтом у Семиполках ще в 1666 р. За цими ж переписними книгами, в Рудні згадуються 12 сільських дворів, які платили податки. Серед інших згадуються прізвища Сошенко, Нагорненко (Нагорний?), М'яс.ниченко, Симченко, Водоп'ян/

Як і всі навколишні села, Рудня належить спочатку родині Аксаків, потім переходить до рангових володінь гетьмана Виговського, а з 1753 р. належить відомій дворянській родині Дараганів.7 Панські люди жили в часи кріпосного права на Пос.лавщині. Частина руднянс.ьких земель належить панам Пославському, Закревському, Шахрановичу. Семиполківським поміщикам — генералам Алфер'єву, пізніше Половцеву — належать не тільки землі, а й кріпосні жителі Рудні. Пам'ять про період кріпацтва в Рудні збереглася найдовше.

Рудня стояла при старій поштовій дорозі з Семиполок на Димерку, "при струмку Колодня і озері Мешковому". При цій же дорозі стояв біля Семиполок казенний хутір Малійова гора, за ревізією 1858 р., Арциків хутір." Очевидно, що Арциків хутір був тут значно раніше, бо збереглися топоніми Арциків колодязь і Арциків сад. За ревізією 1858 р., в Рудні проживало 900 чоловік.4 Після введення в експлуатацію Санкт-Петербурзького шосе і Курської залізниці стара дорога (Битий шлях) не втратила свого значення і служила для Остра виходом на залізничну станцію Бобрик.

Через Рудню протікає маленька річечка Трубайлів. Ця назва могла бути перенесена сюди з давньої назви світильнівськими переселенцями. Інші її назви — Пристань, Колодня. Серед болотистої місцевості були давні мости: Папрів, Остров'янський, Парталівський. Назви рудненських вигоиів-полів теж часто пов'язані з водою: Круча, Берег, Плави, Колода, Курган, Лиса гора. Від власних імен пішли назви Самсонового, Зінового і Бурдиного боліт. Назви Генеральська сажалка і Тванисте болото пов'язують з іменами поміщика-генерала Алферова та його прикажчика Тванистого, а назву болота Синипільс.ького — з назвою сусіднього села Семиполок. Калитянське болото — цс власність Александровича, поміщика з Калити, тому друга назва цього болота — Александровичове болото. Не виключено, що Козирівське болото зберігає в своїй назві лам'ять про давніх хозар.

Рудненська місцевість у давнину була більш лісистою, але ліси пізніше знищено. Про урочище Лісок розповідають, що був Лісок, та Ірод його знищив. Інший знищений ліс над Великим болотом має назву Чагарняк. Від давніх листяних гаїв залишилася лише назва — Дуби.

Руда, рудня, родник. Рід, родина, дім. Єдине місце на землі, яке захистить тебе, куди завжди хочеться повернутися. Рідне село, рідна Руда.

Прокоментуй! on “Руда”

Leave a Comment

444