До нас, на Броварщину

 
Селились тут на монастирських землях, ставали монастир­ськими людьми. Монастирські люди займалися, як і скрізь у ті часи в нашому краї, лісовим промислом. Назва сільського кутка Дьогтярина є свідченням про цей промисел в урочищі, де росли березові ліси. Монастирські промисли були тут досить значними, бо Требухів стає одним із найбільших сіл. До монастирських людей підселяються і козаки з хутора бориспільського сотника. Село стає монастирсько-козацьким.



І сьогодні окрасою села та предметом гордості Світильного є древнє городище, яке прекрасно збереглося в центрі села. Кількаметрові земляні вали, сліди древнього рову, що заповнювався водою. Посеред городища стояла церква. Напевно, церква в середині городища була ще одним внутрішнім укріпленням. Таку ж роль відігравала й Десятинна церква в Києві. Городище мало одні красиві дубові ворота і криницю. За своїми розмірами воно належить до найбільших давніх княжих городищ України — складна інженерна споруда. Глину для міцності його валів возили з урочища Постовитового. Поверх оборонного частоколу складали товсті колоди, які при обороні скидали на осаджуючих. Стріляли з лучків і лили гарячий окріп. Але, крім града-кремля, існувало ще й велике сіверське поселення в посаді зі своєю системою укріплень, що йшла по лінії природніх озер і штучних ровів. Культурний шар землі в посаді сягає двох метрів. Величезне сіверське поселення існувало тут сотні років.