Сотницький хутір

Сотницький хутір

Наші невеликі села часто називають хуторами, бо вони таки були колись хуторами. Та офіційний їхній статує — село. Переможець — село однієї вулиці. Його назва походить від назви одно­йменного колгоспу. В радянські часи створювалася нова географія, давні назви сіл замінювались назвами колгоспів. Людей привчали до всіляких жовтнів, травнів, куйбишевих, леніних, Сталіних. Районні газети рябіли цими назвами, а не традиційними назвами сіл. Великі села зберегли свої вікові імена, а малі їх втратили.

У 1922 р. 8 сімей із Требухова пере­селилися в урочище Сотницьке, де виник висілок, а пізніше колгосп "Переможець".¹ Усі переселенці звільнялися від податків і заготівель різноманітної сільгосппродукції. І це був добрий стимул! Переселення відбулося після подій 1920 р., коли багато хат у Требухові було спалено.

Переселилися сім'ї Бабичів, Рогачів, Ковбасинських, Ганжів. У Требухові і раніше припадало до 5 душ на двір, землі не вистачало, і переселення було доречним. Пізніше дев'ять господарств із п'ятнадцяти створили сільськогосподарську артіль, яка мала 64 га землі і 10 коней.

Село виникло в урочищі понад берегом річечки Стариці, на горбку серед боліт Плави, Семенового, Пузирьового, Романового. У цьому місці в давнину стояв хутір сотника. Йому належали й навколишні землі над річкою. Тут була левада сотника, пізніше вигін, росли дуби, гай. Це був борис.иільський сотник, а не гоголівський, бо хоч Гоголів і розташований недалеко за болотистою долиною річки Рудки-Красилівки-Сгариці, але заселення требухівських земель, згідно з письмовими джерелами, велося власниками Борисполя. А сам Требухів належав до Бориспільської сотні. У документах бориспільського магістрату в лютому 1662 р. записано: "Бориспільський полковник Григорій Гаркуша забрав хутір у Требухові, що залишився після смерті Кирика, його жінки і синів, замовив упокой у отця Симеона, священика требуховського, на чотири душі умертвенних, забрав кириковський кгрунт".²

Сотницький хутір — це хутір сотника Гаркуші. Ім'я Кирика нам теж відоме. З 1616 р. княжицькі землі належать Кирику

Солтану із знатного старовинного роду. Близько 1662 р. він уже мав дорослих синів. Очевидно, смерть Кирикової родини пов'язана з обставинами московсько-української війни 1658 p., розоренням ІІІереметьєвим околиць Гоголева. Спочатку Сотницький хутір був Кириковим хутором. У тих же документах 1685 р. згадується вже Сотницький хутір біля гаю Клинець. Відбувається судовий розділ гаю між братами Корнієнками з Дударкова з виїздом на місце.

Ще в 1850 р. тут функціонують Требухівс.ька і Дударківська лісові дачі. У пізніші часи цей ліс було знищено. Він мав уже традиційну назву Гаї. Сьогодні лише поодинокі дуби серед поля над Рудкою нагадують про колишній ліс.

Назва Сотницького хутора зберігалася за селом ще в довоєнні і післявоєнні роки. Аж у часи Брежнєва її замінено назвою колгоспу — "Переможець". Так стали писати в документах і на топографічних картах. Навіть спомин про сотника комусь не давав спокою, от і стерли "націоналістичні", "хуторянські" назви з географічної карти.

Доля сотницького колгоспу досить незвичайна. Засновник нового хутора, пізніше голова колгоспу, Юхим Бабич у 1914 р. потрапив до німецького полону. Повернувся вже 1920 р. з дружиною-німкенею з наміром "зробити хутір". Забирав з собою майстрів — теслів, ковалів та інших. Зробив на хуторі січкарню, олійницю, млин, крупорушку, вітряк. Жінки їхали на хутір неохоче, говорили: "Нема церкви, не підемо."

Колгосп "Переможець" виник у 1928 р. У господарстві скрізь відчувався "німецький" порядок. Голова колгоспу був розумним і культурним господарем. Уже в 1939 р. колгосп досяг великих успіхів, став одним із передових у районі з вирощування високих урожаїв сільськогосподарських культур.

У 1939 р. колгосп бере участь у ВДНГ, а голова колгоспу Ю.Я. Бабич одержує золоту медаль і премію (мотоцикл) за вирощування високих врожаїв картоплі (180 ц/га) і полуниць.'¹ У 1940 р. врожаї були ще вищі: зерна — 16 ц/га, картоплі — 210 ц/га, цукрових буряків – 362 ц/га, капусти — 612 ц/га, огірків – 180 ц/га, цибулі — 185 ц/га. Тут були найбільші в районі надої молока на корову — 2528 літрів/ Навіть на нинішній час це непогані результати. Але ці рекорди колгоспно- соціалістичної економіки у 2- 3 рази нижчі від європейських стандартів.

Та найбільш вражаючими були доходи колгоспників, якщо дані про не правдиві. Сім'я Бабичів одержала на трудодні 2,7 тонни зерна, 4,8 тонни картоплі, 3884 крб. Фантастично!

Після війни тут теж вирощують високі колгоспні врожаї. Так, у 1948 р. картоплі зібрали по 225 ц/га.

Перед війною в Сотницькому хуторі було більше ЗО дворів. У 1943 р. село опинилося в центрі бойових дій і було спалене. Залишилось лише 3 хати. Юхима Бабича розстріляли німцями. На відбудову села пішли залишки навколишніх дубових лісів. В останні роки Сотницький-Переможець стає новим селом. Сюди проведено асфальтову дорогу, газ. На його околиці виростає нове дачне селище, яке за кількістю будинків уже перегнало старе село. Сьогоднішнє Сотницьке вже не славиться високими врожаями, постаріли колишні трударі.

Стоїть під броварським небом маленьке дачно-хутірське село, як і Скибин, Бервиці, Фрунзівка, як тисячі маленьких сіл на українській землі.