Кулаженці – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Кулаженці

 

Кулаженці

Як Мокрець із Заворичами, так і Кулаженці зі Світильним — це подвійні села на берегах однієї ріки — Трубежа. Хоча в давнину, коли місцевий кордон проходив по Трубежу, ці села належали до різних сотень, повітів, волостей.

За народними переказами, село Кулаженці заснував якийсь воїн Кулажин, в іншому варіанті — поручик Кулагін, где в іншому — пан Кулагін. За давнішим переказом, пан з Ядлівки Ядло припливав човном зі своєю сім'єю до пана Кулаги, і там вони влашто­вували гуляння.

Події цього переказу схожі на язичницькі весняні гуляння на човнах, на воді, а імена Кулага, Ядло схожі з іменами давнього сіверського племені. Кулага — густий кисіль з борошна, куліш — це традиційна скіфсько-сіверська, а пізніше козацька їжа.

Плосківський переказ називає кулагерями людей, які пиляли ліс і вантажили його на баржі.1

Гоголівський переказ називає Кулаженці одним із володимирових укріплень на Трубежі, відносячи заснування села до 980 р., і подає давню назву цього укріплення — Куловець. Тут є співзвучність: Куйловець, Кийловець, Кийлів, Київ. Маленький Києвець.

Цікаво, що є ще одні Кулаженці. Це село на Полтавщині, де народився відомий фольклорист Оианас Маркович (чоловік Марка Вовчка).

У середні віки (1626 р.) при гетьманові Михайлу Дорошенку на Запорізькій Січі була залога під проводом Івана Кулаги. А вже в 1631 р. він згадується як гетьман реєстрових козаків, прихильник поляків.

Саме в ці часи і виникають осади нереєстрових козаків на лівобережжі Дніпра. Кулаженці могли виникнути як поселення Івана Кулаги. Хоча з таким же успіхом він міг бути і світильнівським козаком, вихідцем із Кулаженців.

У 1712 р. за указом російського царя Петра І почалася роздача українських земель. Сільце Кулаженці було пожалуване Семену Афендику, щоб "жив у двірці і збирав повинності".

 

Молдавський боярин Афендик під час невдалого Прутського походу Петра І, коли цар потрапив у полон до турків, надавав допомогу росіянам. Усі його маєтності турки забрали за зраду. Тому на прохання графа Шереметьева цар Петро наділив


і- сільцем у г«алорся.я, що • » > « ни– ч> і • » ісю а втрачені маєтності. Цар був іцедрии, ро л ночи українські землі.

Прізвище Афендик, очевидно, походить від турецького слова "ефенді". Дмитро Гамалій називає його не волохом, а греком.

У 1716 р. уже на вимогу іншого російського сановника Головніші гетьман Скоропадський надає у власність Афендику ще й Стару Басань, а його син Степан стає бориспільським сотником, Микола — сотником вороньківським, а Давид – баришівським. Протягом двох століть рід Афендиків вірно служить престолу в війську, на державних посадах.

Прапорщик Афендик відзначився у війні 1812 р. Він служив у Білостоцькому піхотному полку. Учасником війни був і ротмістр Пантелеймон Афендик. У відставку він пішов у 1816 р. у віці 36 років. У Кулаженцях йому належали 149 душ кріпаків і 100 десятин землі. Афендики, як і Катериничі, були свого часу демократичною родиною. Очевидно, були якісь продекабристські погляди у ротмістра-ветерана. Тарас Шевченко намалював портрети п'яти членів цієї родини: портрет у коричневому вбранні, портрет у бузковому вбранні та інші портрети дочок Пантелеймона: 23-річної Анни, 20-річної Марії, 17-літньої Олександри. Портрети ці Шевченко малюва у сісідніх Марківцях, ітомісті Катериничів — родичів Афендиків. Не виключено, що Шевченко міг бути і в Кулаженцях.

1769 р. Кулаженці вже. позначено на географічній карті. За матеріалами ревізії 1784 р., в Кулаженцях проживало 87 кріпаків, які належать капітанші Ірині Афендик, прапорщику Василю Афендику і Степану Афендику.2 У 1858 р. тут уже налічувалось 50 дворів, 392 кріпаки, була церква, винокурний завод.-1

ПЛІ. Семенов-Тяньшанський у 1890 р. пише, що в Кулаженцях функціонує великий винокурний завод графині Бенецької. Графиня Бенецька — це Марія Пантелеймонівна Афендик.

Кулаженці — древнє лісове село над Трубежем при Басанській дорозі. Ряд місцевих топонімів мають аналоги в інших селах: урочища Лан, Типець, Слобода, Вольниця, Лаїцинське, Полив'янка. Серед інших урочищ — Займа, Вересівка, Пайки, ІІрикалабовщина, Стрічанка, Каргшловка, Давидівське, Барвінков і Липов Острови, Котячі Гори; долини і болота — Ягодне, Солонці, Жолоб-долина, Пойма, Павелова Левада, Попове, Дякове, Холодовське, Кирилове, Тороковате, Кругле, Кружечок, Капранівське, Логвинівське, Редьківське; частини села — Звірівщина, ІІІандрівка, Глибочиця, ІІрикалабовщина, Соболівка.

Корінні прізвища села — Шум, Ворона, Заїка, Козюба, Кот, ІІрикалаб. Саме Прикалаб, за переказом, побудував у селі церкву, повернувшись із війни. Хто ця неординарна людина, і на якій війні він був — невідомо. Але відомо, що вже в 1784 р. село мало свою церкву, хоч і налічувало тоді всього два десятки дворів. Ця людина з хутора зробила село.

Давнє-давнє село, маленький Київ. Стоїть тут скіфський курган Гостра Могила — за переказом, землю насипали шапками. Загадки цього села не розгадано.

Прокоментуй! on “Кулаженці”

Leave a Comment

444