Свиноїдська атлантида – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Свиноїдська атлантида

 

Свиноїдська атлантида

Найдавніші письмові українські джерела про наш край, які дійшли до нас, описують події, пов'язані з селом Свиноїди. Це судові справи за володіння свиноїдськими землями між остерським боярином Семеном Рожи- новським і київськими монастирями.1 Цим документам більше 400 років, і написані вони тодішньою українською мовою. Зберігаються ці справи в інституті рукописів ПАНУ, інших державних архівах. Ще з 1569 р. Свиноїди відомі як цінне і давнє володіння Видубицького монастиря. А у 1576 р. Семен Рожиновський робить наїзд на спірні церковні землі, виправдовуючись тим, що не встановлено точних кордонів монастирських земель і його власних володінь.

У 1581 р. село належить монастирю Святої Софії, і в 1583 р. син Рожиновського Іван грабує володіння Софійського монастиря. У 1605 р. київський митрополит Потій скаржиться па захоплення церковних володінь у с. Свиноїди Юрієм Рожиновським.2 Мова йде про церковні землі в урочищі Ховмиця над Десною. Близько 1615 р. свиноїдські землі переходять до Києво-Печерської лаври, а ще пізніше знову повертаються до володінь Видубицького монастиря. Але вічні суперечки за свиноїдські землі не було припинено. Земельні суперечки із свиноїдцями ведуть і в наступному столітті літківські міщани, а за ліси — димерські казенні люди.

Свиноїди – це єдине броварське село, яке колись лежало па правому березі Десни, хоч свиноїдські землі здавна були на обох берегах Десни. Те правобережне "старе село" стояло не на самому березі Десни, а в урочищі Орлівс.ьке-Дубовій, де в старовину росли "страшенні" дуби. Це була частина великої історичної річкової діброви-дубешні.

 

Традиційне заняття сільського населення в давнину — рибальство і розведення свиней. Свиней випасали в ближніх дібровах, на деснянських островах, часто годували рибою. Від того давнього промислу село і дістало свою назву — Свиноїди. Та ця давня назва-кличка села могла виникнути тільки за наявності поблизу поселення людей, які не їли свинини. Такі традиції характерні для східних степових народів, які м'ясо свині вважають нечистим.

Саме таким і могло бути сусіднє село Рожни, що належало князю Юрію Івантичу Половцю, який мав половецьку челядь. Про східне походження свідчать і родові рожпівські прізвища Мехед, Кабиш та інші.

Та й традиції скотарства були різні. На лівому заплавному березі, за переказами, випасали тільки велику рогату худобу. Це традиції степового скотарства. На правому березі сформувалася в давнину традиція лісового та лугового випасу свиней. Така відмінність промислу жителів Свиноїд стала характерною. Її і покладено в основу назви села.

Можна сказати, що маємо справу з найбільш давнім автохтонним слов'янським населенням, яке зберігало залишки можливо ще трипільської традиції господарювання.

І Це один із варіантів переказу про заснування села грунтується на належності цих земель до володінь "генерала Свиноєдова". Польські люстрації називають село Слобідкою Деснянською, в якій налічувалось 14 дворів.

За рум'янцевським переписом, у селі налічується 18 хат, 81 житель/' Селяни належали капітану Осину 'Ганському з родини київських полковників. Імовірно, що хтось із цієї дворянської військової родини і носив фольклорний титул "генерала Свиноєдова".

Про родину 'Ганських, "яким багато сіл і хуторів, земель подарував цар Петро", ходили легенди. Одну з них у 1862 р. опублікував у журналі "Основа" Митро Олсльковнч. Тут же вміщено і оповідь "Проскурка", записану в с. Калита від козака Федора Сгоренка Михайлом Александровичем. Це і є справжнє ім'я письменника Митра Олельковича. Пізніше, в часи кріпосного права, Свиноїди належать Антону 'Ганському.

Справжніми катастрофами-потопами були для села деснянські повені. Найбільша з них знаменита очаківська повінь 1845 р. на Десні і Дніпрі. Вода піднялася на сім метрів і зруйнувала Старе село. Вцілілі жителі переселились на лівий берег, де на найвищому місці овипоїдської гряди заснували нове село.

Катастрофічна повінь 1845 р. негативно позначилася на економічному розвитку майже всіх деснянських сіл. За переписом 1858 р., деснянські села за кількістю жителів значно поступаються землеробським сухопутним селам. У нових Свиноїдах налічувалось лише 40 дворів і 206 казенних селян.

Навіть населення Києва після тієї повені зменшилося з 50 тис. чоловік (1845 р.) до 42 тис. чоловік: (1850 р.). Та село все ж відродилося і перед революцією налічу?,ало майже 200 дворів. 'Ганські мали володіння і в Жердові. Саме туди найчастіше переселялись жителі Свиноїд. Цей процес відбувався і в радянські часи, коли на суходіл, у жердівську комуну переселилося багато свиноїдців.

У роки останньої війни через село проходила дорога на Лютізький плацдарм. Генерал Свобода згадує Свиноїди як місце переправи чехословацької бригади.

Село і зараз як на острові, тому жителів села називають жартома "японцями". Околиці села омивають заплавні річки — Красна Лука, Подомірна, Хмелиця. Сільські кутки — Вигін, Шлях, ГІісок, Подомірна. На схід від села урочища Горби, Хмелиця, Горохов'є, Броди, Пасіки, Великі і Малі Ольшани. На південь — Ведмедик, Осокорник. За Десною, де печище Старого села, — дуже давнє урочище Солов'ївка (ліс і річка), річка Кобилка.

Свиноїдське урочище Красна Лука, Подомірна, Ведмежий Борок, Кобилка, Свиноїдський Борок, поле і нива Ховмища Свиноїдські відомі як топоніми з письмових джерел ще 1645 р."

Характерними є й прізвища давніх свиноїдс.ьких родів: Батюк, Боровик, Лисенко, Макаренко, Пастушенко, Толочко, Хоменко.

Давність і стабільність топонімічних назв свідчить про існування поселень на свиноїдських землях у глибоку давнину. Атлантидою ж Свиноїди стали тому, що старі печища залиті деснянською водою, а нових Свиноїд чомусь немає навіть на топографічних картах, на яких позначено значно менші поселення. Ось гака вона, броварська Атлантида, стародавнє забуте село.

 

Саме таким і могло бути сусіднє село Рожни, що належало князю Юрію Івантичу Половцю, який мав половецьку челядь. Про східне походження свідчать і родові рожні вс.ькі прізвища Мехед, Кабіни та інші.

Та Й традиції скотарства були різні. На лівому заплавному березі, за переказами, випасали тільки велику рогату худобу. Де традиції степового скотарства. На правому березі сформувалася в давнину традиція лісового та лугового випасу свиней. Така ^відмінність промислу жителів Свиноїд стала характерною. Її і покладено в основу назви села.

Можна сказати, що маємо справу з найбільш давнім автохтонним слов'янським населенням, яке зберігало залишки можливо ще трипільської традиції господарювання.

Ще один із варіантів переказу про заснування села грунтується на належності цих земель до володінь "генерала Свиноєдова". Польські люстрації називають село Слобідкою Деснянською, в якій налічувалось 14 дворів.

За рум'янцевським переписом, у селі налічується 18 хат, 81 житель:1 Селяни належали капі тану Осину 'Ганському з родини київських полковників. Імовірно, що хтось із цієї дворянської військової родини і носив фольклорний титул "генерала Свиноєдова".

Про родину 'Ганських, "яким багато сіл і хуторів, земель подарував цар Петро", ходили легенди. Одну з них у 1862 р. опублікував у журналі "Основа" Митро Олелькович. Тут же вміщено і оповідь "Проскурка", записану в с. Калита від козака Федора Огоренка Михайлом Ллександровичем. Де і є справжнє ім'я письменника Митра Олельковича. Пізніше, в часи кріпосного права, Свиноїди належать .Антону 'Ганському.

Справжніми катастрофами-потопами були для села деснянські повені. Найбільша з них знаменита очаківська повінь 1845 р. па Десні і Дніпрі. Вода піднялася па сім метрів і зруйнувала Старе село. Вцілілі жителі переселились на лівий берег, де на найвищому місці свиноїдсько'і гряди заснували нове, село.

Катастрофічна повінь 1845 р. негативно позначилася на економічному розвитку майже всіх деснянських сіл. За переписом 1858 p., деснянські села за кількістю жителів значно поступаються землеробським сухопутним селам. У нових Свиноїдах налічувалось лише 40 дворів і 206 казенних селян.

Навіть населення Києва після тієї повені зменшилося з 50 тис. чоловік (1845 р.) до 42 тис. чоловік (1850 p.). Та с.ело все ж відродилося і перед революцією налічувало майже 200 дворів. 'Ганські мали володіння і в Жердові. Саме чуди найчастіше переселялись жителі Свиноїд. Цей процес відбувався і в радянські часи, коли на суходіл, у жердівську комуну переселилося багато свиноїдців.

У роки останньої війни через село проходила дорога на Лютізький плацдарм. Генерал Свобода згадує Свиноїди як місце переправи чехословацької бригади.

Село і зараз як на острові, тому жителів села називають жартома "японцями". Околиці села омивають заплавні річки — Красна Лука, Подомірна, Хмелиця. Сільські кутки — Вигін, Шлях, ГІісок, Подомірна. На схід від села урочища Горби, Хмелиця, Горохов'є, Броди, Пасіки, Великі і Малі Ольшани. На південь — Ведмедик, Осокорник. За Десною, де печище Старого села, — дуже давнє урочище Солов'ївка (ліс і річка), річка Кобилка.

Свиноїдське урочище Красна Лука, Подомірна, Ведмежий Борок, Кобилка, Свиноїдський Борок, поле і нива Ховмища Свиноїдські відомі як топоніми з письмових джерел ще 1645 р.1

Характерними є й прізвища давніх свиноїдських родів: Батюк, Боровик, Лисенко, Макаренко, Пастушенко, Толочко, Хоменко.

Давність і стабільність топонімічних назв свідчить про існування поселень на свиноїдських землях у глибоку давнину. Атлантидою ж Свиноїди стали тому, що старі печища залиті деснянською водою, а нових Свиноїд чомусь немає навіть на топографічних картах, на яких позначено значно менші поселення. Ось гака вона, броварська Атлантида, стародавнє забуте село.

p style="margin-left:1.0pt;"p style="margin-left:1.0pt;"

Прокоментуй! on “Свиноїдська атлантида”

Leave a Comment

444