Заворотичі саме гака друга, а може й перша назва села Заворичі. За легендою, саме тут брати- богатирі зібрали місцеве ополчення і завернули татарське військо. Звідси й назва села Заворотичі, Завороча.
В одному з варіантів цієї легенди розповідається, що татари завернули назад від великих боліт біля Трубежа. Відступаючи, вони оголили місцевість, яка пізніше дістала назву Оглав. За іншим переказом, в урочищі Корми, на болоті Трубайло, татарські човни затягло в трясовину, і від них залишилися тільки корми.
За переказом, в урочищі Вільшняки є Татарська могила, а біля городища — Руські могили, де і зараз знаходять кістки людей.
Ці перекази свідчать про якісь реальні історичні події, що відбувалися тут у давні часи. Найбільшою загадкою є невідома перемога руського ополчення над татарським загоном. Це не могло відбутися в часи татарських ханів Батия, Менгу, Менглі- Гірея, адже місцеве населення не було спроможне чинити серйозний опір чи завернути татарські загони.
Більш реальною видасться версія невідомого за історичними джерелами розвідувального походу на Русь татарського загону після поразки руського війська па Кал ці в 1223 р. Це версія першої переможної битви руського сіверського ополчення з татарами. Відомо, що після битви на Кал ці руські дружини втікали, а татарські загони їх переслідували. Такий розвідувальний татарський похід під Київ, Переяслав і Чернігів був би цілком логічним. Татари непомітно степом могли перейти під Переяслав і давньою половецькою дорогого вздовж Трубежа дійти до Заворич, де й зробили спробу переправитися через трубізькі болота. Напевне, спрацювала світильнівеька система сповіщення про небезпеку, і сформувалось народне ополчення. Очевидно, поразки татарам було завдано при переправі через Трубіж, бо місцеве населення мало свою тактику бою на ріках і болотах. Татари почали відступ після того, як втратили тут свого ватажка. У центрі цих подій і опинилося Заворицьке городище, Заворицький городок.
Та засновані Заворичі, очевидно, ще в 980 р. князем Володимиром Великим, який побудував тут град Заворицьке городище, що входило в систему трубізької оборонної ліпи, переяславських Змієвих валів. Інша лінія йшла через Літкп, Семиполки, Заворичі на Басань (Опасань — небезпечне, "опасне" місце).
Певно, і в ті часи град на Трубежі теж називався Заворіги, але коріння цього слова інше. За переказом, у Броварях жили браві вори, борвори, а в Заворичах жили ті, що "за ворами", далі по старій Бакаївській дорозі.
Броварі на дніпровських переправах, а Заворичі – па трубізьких. І ті, й інші належали до одного "князівства Бровар", до одного племені Солов'я-розбійника.
Та й ця версія не остаточна. У слов'янських мовах коріш. "звор" означає "джерело, початок річки, злиття річок". Справді, тут у Трубіж впадає кілька допливів — Гнізна, Хомутець, Бобровичка, Мокрець, Пилява, Безручкова річка.
"Завор" по-давньоруському означає загорода, град, вори ворини. У Псковському літописі є слова: "А броди всі бяху заворені".
Були і рибні, і сухопутні вори — ведмежі, лосячі, турові, вовчі і лисячі поля. Вори сіверські були за Трубежем, затрубізькі поля — за ворами.
Броварський історик Володимир Мельник подає версію походження назви села від власного імені — Зворич Підтвердженням цієї думки є дані, що студентом Київської академії в 1764 р. був Василь Заворс.ький родом із Заворич.
Деякі автори виводять назву села від завороту на річку Гнізну або від єдиного мосту через Трубіж, до якого завертали неї шляхи з Москви.' Тутешнє городище стояло при древньому шляху на трубізькому броді. Тут знаходили залишки моста з мореного дуба.
Сліди давньоруського поселення зберігають топонімії Пристань на Гнізній і перекази про давнє судноплавство на ній
Місцеве городище, як і в Світильному, має назву Гора Старий центр села, де жили старі люди, має характерну назву — Старинці (аналоги — Старе село, Старосілля).
Близько 1624 р. в документах польського королівського суду згадуються "Острови Забобрицькі, названі Завороча".2 А вже 1628 р. вживається назва містечка Заворичі.3 У цій слободі живуть польські шляхтичі Себастіян Крупинський, В ой цех Ольшевський. Заворицький намісник одержує щорічно платімо 100 злотих із королівської казни. Стільки ж одержують остерський і бобровицький урядники. Містечко Заворичі с.та< центром трубізького регіону. Тому зрозуміло, що саме тут виникає козацька Заворицька сотня Остерського полку. Сотня, як і Остерський полк, проіснувала недовго (1649—1653 рр.).
Згадку про першого сотника доніс до нас "Літопис села Заворич", що 300 років вівся при місцевій церкві і зник зовсім недавно. У тому літописі розповідалося, що козаки поселилися в Заворичах після повстання Северина Наливайка, а козацька сотня Максима Гайворона стояла на раді в Переяславі у 1654 р. Згадується й ім'я сотенного писаря Солонини.
Очевидно, тоді й було відбудовано давнє городище, яке дістало назву того часу — замок. У 15—16 ст. давні городища починають називатися замками (Остер, Гоголів, Заворичі).
Зберігся список жителів Заворич за 1666 р. Містечко Заворичі мало тоді 82 двори. Млин на Трубежі належав остерському міщанину Степану Гаркавенку. Війтом був Богдашко Пересійхата. Цікавий перелік родових заворицьких прізвищ того часу — Леськи, Рудешки, Басанці, Селивоненки, Кравченки, Коробочки, Денисенки, Пісковці, Чередники, Єрченки."
У пізніші часи в селі проживають збіднілі козаки та кріпаки. За переписом 1766 р., в Заворичах 13 дворами володіє'Марія Солонина, мають тут двори й Іван Солонина, і полковниця Дараган. "Чернігівські єпархіальні відомості" друкують дані, що в 1770 р. тут проживало 1100 жителів. Згадують зруйнований вал города Завороча, званого замком, кургани за Трубежем, битву з ляхами 1664 р. Церква села мала древні ікони і євангеліє 1697 p.s
У 1784 р. в селі налічується 136 дворів, з них 17 — виборних козаків і 41 — козаків-підпомічників, були також два дворянські двори. Тут живуть 454 чол. Кріпосні люди належать полковому судді Барановському, бунчуковому судді Солонині та Івану Афендику.6
У Заворичах функціонує трикласна козацька школа і однокласна школа для селян.
За ревізією 1858 р., в селі проживає 1080 жителів, працює винокурний завод.7 Під час. російсько-турецької війни за Балкани у ній брали участь у складі остерського ополчення і заворицькі козаки.
У 1914 р. на глинищі над річкою Гнізною збудоване приміщення заворицької школи, яке діє дотепер. У заворицькій школі особлива атмосфера. Архітектура дореволюційного будинку, старезний шкільний парк над водами тихої Гнізни. Це найдавніше в районі приміщення школи, що вже більше вісімдесяти років випускає в світ своїх учнів. До 1914 р. тут була церковно-парафіяльна школа на 20 учнів. У 1933 р. відбувся перший випуск семирічки, а в 1939 р. — десятирічки.
На початку 20 ст. Заворичі знову мають свою неповторну ауру, свій містечковий дух. Над Гнізною стояв двоповерховний будинок пана Оскерка. Працюючи за контрактом, чеські садівники створили навколо будинку парк у стилі європейської с.здово-паркової архітектури. Горіховий сад над Гнізною, каштанові і липові алеї, ялини, квітники, клумби. До наших днів збереглися тільки залишки тієї краси, парку Оскерка.
Оскерка по-місцевому ласкаво називали Ласкерко (урочище Ласкерчин ліс). Рід Оскерка дуже давній. З 1609 р. відомий його предок, мозирський писар Петро Оскерко. Заворицькому Оскерку і належали дідичні землі під Мінськом та Мозирем. Люди Заворич та інших сіл зберегли добру пам'ять про Оскерка, який допомагав бідним і нужденним: "Як у кого пропала корова, то він пропонував: бери в мене, яку хочеш".
- Добрий був пан, — казали люди, — якби всі пани були такими.
Як почалася революція, селяни застерігали Оскерка:
- Тікай, пане, тебе вб'ють!
- Мене ніколи не вб'ють, бо я на стороні людей. Не буду втікать!
Таки убили. Дружина і син виїхали до Варшави.
Біля дому Бараиовс.ьких була дубова алея. Про Барановських казали: "упертий був дядько і його рідня". [5 домі Барановських у Мокреці довгий час діяла місцева школа. Влітку цвіли Афендикові липи. Дивував специфічної архітектури будинок сестер Андросових з великим садом.
Жили тут і нащадки дворянської родини Солонин. їхній будинок був прикрашений різьбою. Після революції, в період ГІЕПу, Солонини організували артіль з виготовлення продукції, яку рекламували так: "Малюйте фарбами фабрики "Око". Потомки п'ятсотлітнього роду Солонин пізніше переїздять до Києва.
Серед красивого парку стояв будинок Лопатіна, стояли /і парку і садиби Рижикових, Кулябок, Семенепка, малих панів Глівинського і Грушанського, залізничного інженера Разумова, лікаря Добжицького, нащадка сотника Гайворона. Жили тут і генерал Яхонт-Сокира, і полковник Спсранс.ький (учасники російсько-японської війни). Коли прийшли червоні, генерал Яхонт-Сокира городами, через тип утік. Хоч і був уже не молодий, але червоні не догнали. При Скоропадському генерал служив кошовим отаманом Подільського коша.
Поштовхом для відродження Заворич послужило будівництво залізниці. Земля активно розпродувалася, її товарна вартість зросла. Спочатку в Заворичах була півстанція, і поїзд зупинявся тут тільки один раз на день. Та з ініціативи дворян- власників у 1900 р. збудували приміщення станції.
У 1920 р. поблизу села почалися торфорозробки. Спілка гірників будує в селі клуб, проводить електрику і радіо. Пізніше електростанцію розібрали, не залишилось і стовпа. У 1925 р. Заворичі належать до Ніжинської округи. Тут працює підприємство торфорозробки цукротресту (104 працівники).
Перед війною і після війни в селі знаходиться філіал Інституту мисливського промислу і хутрового звіра.
Топоніміка Заворич досить багата: Маркова, Бобошкова і Лобаньова гори, Хмельове, Козирове, Церковне, Стригалове, Караваївське, Миколаєпкове болота, Мостиський, Крижа- нівський і Ласкерчин ліси, ліс Лави, Біле і Китайське озера, три долини Хомоваті, Рокитні, Помоклі, Круг, Крячківщина, Мантюровіцина.
Заворицькі сільські кутки Старинці, Солонина, Лесок, Рибаківіцина, Шлях, Замок, Голопузівка, Переселенці, ІІташківка, Калитянський тракт.
Найдавніші заворицькі селянські роди – Бобошко, Андрух, Саливоп, Мисливець, Перець, Тесля, Кируха, Гайовий, Дейнека, Зоря, Джеджелій.
Заво})ичі — старовинне село. Його не спалили ні в революцію, ні в війну, тому воно й зберегло дух старої сільської архітектури і сільського побуту. Старезні верби на вулицях, панські кедри, стара школа, церква над Трубежем з могилами Гайворонів, Афендиків, історичне городище.
Прокоментуй! on “Заворотичі”
Leave a Comment
You must be logged in to post a comment.