До нас, на Броварщину

 
Боннський був не простим шляхтичем, а намісником остерського старости, бо щорічно отримував по 50 злотих з королівської казни. До шляхтича, очевидно, почали підселятися козаки Сагайдачного, і трохи південніше дотатарського поселення виникає слобода Семиполки. В козаччину за Остром уже починалися московські землі, і московсько-української торгівлі майже не було, А от древня дорога з Літок на Ніжин відроджується знову, знову обози по ній піднімають пиляву. Там, де вона пересікалася з древньою Київською дорогою, і оселився шляхтич. А вже вздовж дороги почали селитися й козаки, і Уланська дорога стала центральною вулицею села. Пізніше тут виник цвинтар, збудували церкву, земську школу.



Одне з корінних поселень виникло в північній околиці села на глиняному горбі вододілу річечок Кривої, притоки Десни і Пилявки, притоки Трубежа і Дніпра. Горби не такі вже й високі, всього якийсь десяток метрів, але з них відкриваються кілометрові далі, чудові перспективи. Саме по цих вершинах вододілу, як і в Богданівці, проходила в давнину древня билинна королівсько- княжа дорога з Києва до Чернігова. Це єдиний маршрут дороги, бо зі сходу простяглися численні, колись труднопрохідні трубізькі болота, із заходу стояли густі ліси, лежали сипучі піски Галаковщини, а ще далі, уже в заплаві Десни, – болото Оврут. Ця вічна дорога і на північ, і на південь від Семиполок у різні часи пролягала різними маршрутами: і через Остер, і через Козелець – Ніжин, і на південь через Броварі або через Пухівку. Але всі маршрути проходили через Семиполки.