Епоха міді-бронзи на території Броварщини

На зміну неолітичній приходить нова історична доба — мідний вік, або енеоліт (IV— III тис. до н. е.). В епоху енеоліту вперше з’явились і поширились
знаряддя праці з міді, зародилася первісна металургія. Проте, перехід до металевих знарядь відбувався не у всіх племен одночасно: поряд з неолітичним
населенням на тій же території жили племена, рівень розвитку яких залишився без змін — вони продовжували існувати в умовах кам’яного віку.
Спочатку люди виковували різні предмети із чистої міді «вхолодну», не плавлячи її. Мідь була міцнішою за камінь, їй можна було надавати іншу форму та
перезаточувати зроблені з них знаряддя. Але мідь у чистому вигляді зустрічається набагато рідше ніж її руда — хімічні сполуки цього металу з різними
домішками. Справжня металургія з’явилася лише тоді, коли ковалі стали плавити руду, розливати рідкий метал в кам’яні форми.
З-поміж племен, що жили на території сучасної Київської області, в тому числі й Броварського району, найвищого розвитку досягли населення в період, що
його археологи відносять до так званих трипільської і ямної культур.
Назва трипільської культури походить від села Трипілля Обухівського району на Київщині, де наприкінці XIX століття видатний вітчизняний археолог Вікентій
Хвойка виявив пам’ятки цієї культури.
Поселення трипільської культури складалися з одно – та триповерхових жител і господарських будівель, розміщених, як правило, колом, інколи — кількома
колами з майданом посередині.
Площа трипільських протоміст інколи була справді грандіозною.
Однією із таємниць трипільців є те, що археологами не знайдено їхніх цвинтарів. Вважається, що небіжчиків спалювали, а попіл розвіювали над полями та
ріками. Так і до цього часу роблять в Індії. Таке порівняння не випадкове, оскільки доведено, що трипільці були пращурами декількох індоєвропейських
народів — слов’ян, індусів, греків.
Трипільці займалися землеробством та скотарством, використовуючи бика як тяглову силу.
Вважається, що трипільська культура виникла в результаті асиміляції місцевих неолітичних племен населенням, що прийшло з півдня Європи. Оскільки родовищ
міді на території Броварщини не існувало, вона завозилась сюди з Кавказу, Балкан та Прикарпаття, що свідчить про тісні економічні зв’язки трипільців із
сусідніми племенами. Мідну руду обробляли на місці, виготовляючи з неї знаряддя праці та зброю.
Особливої майстерності досягли трипільці у виготовленні глиняного посуду, створивши неповторний, тільки їм притаманний розпис. Трипільські гончарі
використовували багатобарвний орнамент, який створювався білою, чорною, жовтою та червоною фарбами. Унікальними є орнаментальні композиції та сюжети. На
посуді трипільців можна знайти також реалістичні зображення рослин, тварин та людей. Незважаючи на те, що трипільські гончарі не знали гончарного кола — їх
вироби вражають різноманітністю та витонченістю форм. Посуд виготовлявся двох видів — кухонний і столовий. З глини виробляли також прясла, макети жител,
фігурки людей, тварин (бика, свині та собаки) і різних птахів.
Дехто із дослідників, зокрема, В. Даниленко та Ю. Шилов доводять, що трипільці мали найдавніше у світі письмо. Це підтверджує і О. Знойко, котрий пише, що
трипільське населення Наддніпрянщини говорило мовою, близькою до литовської. І принагідно зазначає: сучасна литовська мова близька до староперської і
санскриту. Нічого дивного немає! Трипільська людність була колискою, з якої вийшли ці індоєвропейські мови. Народ, який жив на території України в добу
бронзи, називав себе аріями. Ця назва означала «славні, благородні». Аріями називали себе також скіфи, іранці, арійці Індії та деякі інші народи. Це
пов’язано із розселенням аріїв у IV — II тис. до н. е. до Кавказу, Малої Азії, Ірану, Гімалаїв, Індії та Монголії. Процес розселення підтверджується
археологічними дослідженнями, а також мовними і культурними паралелями. Науковці припускають, що поштовхом до арійських міграцій була природна катастрофа,
наслідком якої стало утворення Азовського моря і затоплення значної площі Причорномор’я. Такий потоп Україна пережила і в давніші часи: близько десяти тисяч
років до н. е. в Європі відбулося глобальне танення льодовиків, що призвело до утворення величезних водних площ. Так, за даними геології, на півдні України
утворилося море, частинами якого були сучасні боліт. Не виняток і Дніпровське Лівобережжя — територія нашого району була в ті давні часи щільно заводнена.
Невідомо, що саме викликало цей вселенський потоп. Вважається, що причиною була катастрофа космічного масштабу, в результаті зміни кута нахилу осі планети
Землі. Географія поширення міфів про потоп надзвичайно широка — вони зафіксовані в Європі, Азії, Західній та Південній Африці, Австралії, островах Тихого
океану, Північній, Центральній та Південній Америці. На теренах Броварщини Володимиром Гузієм записано чимало легенд, у яких оповідається про «море». Хвилі
цього моря плескалися на значній території нинішнього Броварського району. Свідченням грандіозного заводнення є знахідки кораблів з «журавлиними носами» в
урочищі Царів Яр біля Рожівки, в заплавах і болотах біля Десни та Остра. На нашу думку, броварські легенди відносяться до часів «другого потопу».
На Придесенні поселення трипільської культури були частково досліджені в урочищі Лан біля села Погреби 1979 року та неподалік Пухівки. Поблизу колишнього
села Вигурівщини на березі Десни знайдено уламки посуду трипільської культури.
До епохи енеоліту належить також ямна культура (друга половина III — початок II тис. до н.е.). Для ямників був характерний напівкочовий спосіб життя,
оскільки ці племена основним видом діяльності мали скотарство. Для них були притаманні як короткочасні, так і постійні поселення, що мали укріплення у
вигляді валів. Житла цих людей представляли собою великі землянки, стіни яких вибудовувалися з кілків, обмазаних глиною. Широкого вжитку набуває колісний
транспорт, необхідний скотарям для пересування на значні відстані. Визначальними ознаками, що дали назву цій культурі, були поховання в ямах під високими
насипами курганів.
У 1992 році Броварська археологічно експедиція управління культури Київської обласної державної адміністрації, очолювана науковим співробітником Олегом
Солтисом, провела охоронні розкопки двох курганів ямної культури біля села Підлісся.
Було досліджено три поховання цієї пори, в одному з яких зроблено низку цікавих знахідок. Привертають увагу, зокрема, мідна провушна сокира та дві срібні
сережки, або підвіски, виті у два оберти. Ці предмети належали чоловікові 30-35 років, котрий, судячи ч усього, займав високе становище в суспільстві. Під
скелетом, імовірно, знаходилось плетена циновка з очерету, у насипові кургану знайдено череп оленя. На кістках ніг — від ступенів і до колінних суглобів
похованого були виявлені залишки шкіри, що вказує на взуття типу чобіт. Науковці висловлюють припущення про те, що похований в кургані чоловік був жерцем.
У ямників існували культи поклоніння сонцю та вогню, священною твариною вважався бик.
В епоху енеоліту відбувався процес поступового переходу від матріархату до патріархальних відносин у суспільстві, коли панівна роль переходила до чоло-віка —
старійшини роду.
Для жителів трипільських поселень та ямних племен були вже відомі вироби із бронзи (сплав міді та олова, інколи свинцю чи цинку), для отримання якої (лиття)
використовувались значно нижчі температури, ніж для міді. Це дозволяло виплавляти бронзу не тільки в примітивних печах, а й на відкритих вогнищах, завдяки
чому збільшився асортимент металевих виробів. Вони постійно вдосконалювалися.
На території Східної Європи, в тому числі й України, епоха бронзи охопила проміжок часу з II до початку І тис. до н. е.
Металургійні центри доби бронзи на території України працювали в основному на сировині, яка надходила з Кавказу. У суспільстві того часу з’явилися майстри,
котрі володіли технікою лиття бронзи. Металообробка стала ремісничим виробництвом, частина виробів з бронзи виготовлялась для обміну із сусідніми
племенами.
Одним із таких металургійних центрів у нашому регіоні міг бути Головурів на теренах нинішньої Бориспільщини, який обслуговував потреби населення значної
території в металі. Археологічні знахідки біля нього вказують на наявність тут ливарного центру Лівобережжя Дніпра.
Однак повністю замінити вироби з каменю бронзові предмети ще не могли через свою нечисленність. У ранній період бронзового віку виробництво камінних знарядь
праці досягло найвищого розвитку.
Міжплемінні взаємовідносини в епоху бронзи визначалися не тільки шляхом мирного господарського обміну, а й постійними воєнними сутичками. У по-хованнях
того часу часто трапляються бойові сокири, булави, вістря списів та стріл, кинджали. З огляду на часті війни, формувалися союзи племен.
Основним заняттям людей в епоху бронзи було скотарство, що супроводжу-валося визначенням і виділенням пастуших племен із загальної маси населення. Його
розвиток, а також поява родинної власності привели до майнової нерівності серед сімей, окремі з яких почали нагромаджувати різні багатства.
З’являється племінна верхівка, про що свідчать багаті поховання з великою кількістю прикрас та зброї.
На території сучасної Київщини в епоху бронзи жили племена середньодніпровської, комарівської, тшцінецької, білогрудівської та зрубної культур, а також
культури багатоваликової кераміки. На Броварщині зафіксовано археологічні пам’ятки середньодніпровської (2200 — 1600 рр. до н.е. ) комарівської і
тщінецької культури (XV — початок XI ст. до н.е.) і пам’ятки багатоваликової кераміки (середина II тис. до н. е.).
Загалом у Броварському районі археологічними дослідженнями виявлено понад 20 пам’яток тшцінецької культури та інших культур епохи бронзи. Це, зокрема,
поселення, яке знаходиться на відстані 2,5 км на південний схід від Гоголева, по два під селами Заїм’ї (в заплаві Десни та урочищі Осинки), Погреби (урочища
Лан і Підбір’я) та Рожни, по одному селищу — поблизу сіл Рожівки, Пухівки, Русанова (урочище Городок) і Требухова (урочище Городчан), а також поселення
середньодніпровської культури під Троєщиною. Відкрито і досліджено, опріч цього, ще й два могильники епохи бронзи під селами Зазим’є та Погреби, які
датуються II тисячоліттям до н.е.
До зазначеного періоду стосується і курганна група з кількох узвиш поблизу села Кулажинці (III — І тис. до н.е.). їхні висота і розміри коливаються.
Найнижчий із насипів здіймається на висоту не більше як на 0,3 метра, найвищий — майже на 3,5 метра.
Комарівська і тшцінецька культури залишені землеробськоско-тарськими племенами, що жили в Середньому Наддніпров’ї, на Десні, Сеймі, Волині, в Білорусі та
Польщі.
Як вважає більшість дослідників, представниками цієї культури були праслов’яни, попередники східних і західних слов’ян. Виявлені та досліджені комарівські
й тшцінецькі поселення, які розташовувались поблизу річок та озер, на підвищеннях. Житла мали вигляд великих прямокутних землянок, що складалися з двох
приміщень. Для їх будівництва використовувалось дерево. Дерев’яними колодами заповнювались також прогалини між стовпами каркасу. Зсередини стіни
обмазувались шиною, такою ж була і долівка.
У племен комарівської і тшцінецької культур були добре розвинені землеробство, прядіння, ткацтво, а також виготовлення посуду та обробка металу. Так, поблизу
села Зазим’є в урочищі Стайки, за два кілометри від Десни досліджено поселення площею 250 х 60 м. Тут знайдено чотирибічну матрицю для відливання кельта і
трьох долот, а також два кельти.