До нас, на Броварщину

 
Мабуть, 1508 р. — час поселення в урочищі Іваничі. Зараз такого топоніма на території села вже немає, зате збереглися схожі з ним місцеві прізвища Іваненко, Іваницький. Після розорення Києва татарами Менглі-Гірея в 1482 р. литовці звезли до Києва на відбудову замку до 20 тисяч людей. Очевидно, це й був час ключника Треби. Серед втікачів і Іван, засновник Іваничів, і Сергій Глуховс.ький, і ключник Треба. Втікачі могли бути родом із-за Дніпра, з білоруських земель. Форма назви села Іваничі схожа на задніпровську традицію (Літковичі). Ще й донині село Требухів виділяється специфічним своїм діалектом: "кунь", "вул", "пул"… — це ознаки поліського північноукраїн­ського діалекту.



І сьогодні окрасою села та предметом гордості Світильного є древнє городище, яке прекрасно збереглося в центрі села. Кількаметрові земляні вали, сліди древнього рову, що заповнювався водою. Посеред городища стояла церква. Напевно, церква в середині городища була ще одним внутрішнім укріпленням. Таку ж роль відігравала й Десятинна церква в Києві. Городище мало одні красиві дубові ворота і криницю. За своїми розмірами воно належить до найбільших давніх княжих городищ України — складна інженерна споруда. Глину для міцності його валів возили з урочища Постовитового. Поверх оборонного частоколу складали товсті колоди, які при обороні скидали на осаджуючих. Стріляли з лучків і лили гарячий окріп. Але, крім града-кремля, існувало ще й велике сіверське поселення в посаді зі своєю системою укріплень, що йшла по лінії природніх озер і штучних ровів. Культурний шар землі в посаді сягає двох метрів. Величезне сіверське поселення існувало тут сотні років.