До нас, на Броварщину

 
У Соболівці тепер майже немає малих дітей. Пішли з села молоді люди, здатні на кохання, продовження роду. Споконвіків це романтичне почуття бриніло в повітрі над чарівною річкою любові Любичем. Тепер немає в Соболівці красивих деснянських дівчат, вони поїхали до великих міст. Не чує вже швидка Любич палких освідчень у коханні, не вигойдує на своїх хвилях білоголових і чорнявих соболівс.ьких дітей. Та люблять її відданою любов'ю соболівці — люди, яким судилося тут народитись, жити, бути нещасними і щасливими, звідси відійти в інші світи…



У голодомор загинуло 86 соболівців. Це слабші. Решта пухли, голодували, але вижили. Та той страшний голод залишив слід на все їхнє життя. Під час війни загинуло ще 38 жителів Соболівки. За 11 років першої і другої світової та громадянської воєн село втратило менше своїх людей, ніж за 5 голодних місяців 1933 р. Село стало хутором. Голодомор був страшніший за найстрашнішу війну. Соболівка — поки що єдине село району, де з ініціативи місцевих жителів встановлено, пам'ятник невинним жертвам штучного голодомору. Велика заслуга в цьому Василя Онопрієнка.