Деснянський городок – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Деснянський городок

 

Деснянський городок

Місцевий переказ свідчить, що давним-давно засновниками Пухівки були рибалки, які прибули з верхів'їв Десни і заснували тут городок. Він мав власну назву, аналогічну до назви Остерський городок, — Деснянський городок. Це поседення-ровесники з типовою будовою і назвою, засновані, як стверджує літопис, Володимиром Великим у 980 р.' За літописом, ці гради було заселено людьми з чуді, муроми, кривич, тобто вихідцями з верхів'їв Дніпра і Десни.

Спочатку Деснянський городок стояв на самому березі Десни, а в пізніші часи через постійні напади завойовників змушений був від­ступити на нове місце — до Комарівки. Комарівкою називалася болотиста місцевість в околицях городка. Причиною переселення могли бути і часті річкові повені через невдалий вибір місця для першого поселення.

Поселення пов'язане і з монастирською колонізацією цієї місцевості в княжі часи. Тут було місце відпочинку монахів і торговців, тут сходилися торгові дороги, будувалися літні буди.

Саме цей другий Деснянський городок, розташований на острові серед болотистої місцевості, контролював дороги. Його знищили татари. Над Спасовим болотом стояла церква Святого Спаса, і коли наближалися татари, церковні дзвони скинули в став, щоб святині не дісталися татарам.

За переказом, "руські дружини розбили тут татар, але й самі полягли". Від того татарського погрому і пішла інша назва села. Вороги розбили городок у "пух і прах", бо саме так татари завжди нищили поселення, що чинили їм опір.

Ця ж тема звучить і в переказі про 1637 р., у розповіді про те, як поляки розбили Комарівку, але тільки в "пух". Деснянський вираз "в пух і прах" став поширеним, можливо звідси й пішло відоме прислів'я.

 


За іншою, не історичною, а побутовою версією, пухівці в разі небезпеки ховалися на болотах, у траву-пухівку. Відомий місцевий вираз "пішов у пухівку". Пухівка — це сіро-зелена болотна лікарська трава висотою від ЗО сантиметрів до 1 метра, та сховатись у ній неможливо. Тому, за іншою версією, ховалися в очеретах, з яких летить пух. Будували там свої курені. Назви

двох сіл — Мокреця і Пухівки пов'язують з назвою болотистих трав.

Середньовічні часи дають свою версію, що тут монахи розводили гусей, збирали пух у Рожнах і кудись вивозили.

Та коріння пухівського роду значно глибше. Археологи виявили тут сліди зарубинецької і трипільської культур. А народна пам'ять зберегла перекази про давнє море, про царського сина, який потонув у цих місцях на кораблі (урочище Корабель), про його матір-царицю, яка прокляла те море.

Саме в пухівському болоті росте чудодійна трава-пухівка — золота очеретина.

Знайдено в районі Пухівки і сліди язичницького культу — оленячі роги. Люди живуть тут здавна, тисячі років стоять тут їхні поселення. Сліди давніх городищ у заплаві Десни знищені річковими повенями. Коли було зруйновано городок, Пухівка стала Комарівкою. Як і всі деснянські села — Зазим'я, Літки, Рожни, Літочки, Свиноїди,— Пухівка розміщена на узвишші заплави. Старий центр (Село) — це сільський куток, що ніколи не затоплювався водами Десни. Але у веснянці співається: А Пухівка у болоті мохом заростає!

Від безлічі комарів місцевість і дістала назву Комарівка та похідні назви: Комарівський рівчак, Комарівський місток, Закомарів.

Комарівка не була тут єдиним поселенням. У документах 1617 р. згадуються села Велика і Мала Дідівщина. За переказом про пухівську вулицю Дідівка, тут жили двоє дідів, біля яких поселилися їхні діти.

На початку 17 ст., як і в давнину, Пухівка належить київським монахам (згадуються дві слободи Пухові).2 А в судових документах 1618 р. згадується Пухов.я

Пухівська церква відома з 1620 р."

У матеріалах бориспільського магістрату 1637 р. згадуються Сава і Герасим із Пухівки — "козаки його королівської вельможності війська Запорізького", які скаржилися, що бориспільський підчаший відібрав у них у корчмі жида Іцька паса з хусткою, в якій було 10 талерів. Очевидно, Пухівка спочатку була козацьким селом і церква тут теж була козацькою.

Пухівські монастирські люди активної участі у визвольній війні проти поляків не брали. Але в 1637 р. Комарівку було розгромлено "в пух" військом коронного гетьмана Потоцького, який придушував народне повстання на Лівобережжі. Опис цих подій дає народний переказ.'

З розгромом Комарівки "французами Наполеона", як називає поляків народний переказ, знову за селом закріпилася назва

Пухівка. Під цією назвою воно зображене на карті Боплана 1664 р.6

"Чернігівські єпархіальні відомості" повідомляють, що в селі Пухівка залишилися неясні перекази про Семена Палія, про його молоді роки і його жінку.

За матеріалами ревізії 1784 р., Пухівка з Рожівкою належать до Гоголівської сотні, в селі налічується 55 хат і 207 казенних людей.7 У середині 19 ст. в ІІухівській лісовій дачі ведуться значні лісорозробки, де були кращі в губернії ліси.

За місцевим переказом, у Пухівці розводили мисливських собак для чернігівського губернатора. Казенне ж бо село! Якось губернатор спитав у пухівського діда:

  • Як живеться людям?
  • Люди народжуються, а жити нема де. Нема землі.
  • Вирубуйте ліс.

З того часу і почали рубати ліс, сосновий бір в урочищі Угольнище.

Щоб заробити на прожиття, пухівці займалися лісо­розробками і супутніми промислами. На 1898 р. у селі вже 333 двори і 1850 жителів." Навіть війни і революції не зупинили зростання села. Люди народжувались, ліси вирубували, і вже в

  1. р. в селі проживало 3270 жителів. За якихось 60—70 років кількість жителів зросла в 6 (!) разів, і це незважаючи на численні відселення і переселення. Ця тенденція характерна і для інших сіл району. А в подальші 60—70 років зростання населення майже не відбувалося. У 1970 р. у Пухівці було всього 2380 жителів.

Золотий вік нашого броварського роду припадає на 1861 —

  1. рр., коли народжувались діти, виникали нові землеробські сім'ї. Земля повнилася голосами дітей і співами дорослих. Люди молилися Богу і від сходу до заходу сонця трудилися на своїй землі. Короткий і нелегкий час між російським і радянським кріпацтвами.

Лісорозробка, заготівля сіна, промисли (тут працювало 25 водяних млинів), рибальство були основними заняттями пухівських жителів. У монастирському селі широко побутувало вишивання рушників: язичницьких, божникових, портретних, утиральних. Божникові рушники прикрашали древні божниці, парадні ворота Деснянського городка. На рушниках — квіти, бо за повір'ям чорт боїться квітів і через те не зайде до хати; чорні трипільські ластівки, такі ж, як і на фресках дорійського Санторіну.

Пухівська земля — піщана і неврожайна. Тому село завжди цінувало невеликі, але численні орні урочища — Дубовниця, Кисла, Осочан, Цюлюрков, Лісова Площа, Задесення, Кобилки,

Тулійки, Селище, Ракове, Полой, Заперський, Баба, Сосуха, Дуба, Закомарів, Тьянка, Заперевеж, Лихошапка.

Безземелля змушувало пухівців переселятися. У селі 75% населення було середняками, а куркулів тільки 10. Та чомусь села, що не знали ні кріпосного, ні поміщицького гніту, першими стали на сторону більшовиків. Очевидно, причиною "більшовизації" саме цих сіл було гостре безземелля, спричинене бурхливим зростанням населення та обіцянкою ленінського декрету дати селянам землю. Не випадково на поміщицьких і казенних землях з'являються пухівські комуни, димерс.ькі та красилівські хутори. Саме в Пухівці, Красилівці, Димерці виникли і перші організації РСДРП. У Пухівці такий гурток виник ще до 1914 р., а його учасник С.Т. Покидько став у січні 1921 р. першим секретарем волосного парткому в Броварях.

ГІухівчанин П.П. Різанеико стає комбатом 44 дивізії (Щорсівс.ької), пізніше секретарем парторганізації і головою колгоспу. У 1937 р. його репресовано як троцькіста.

У 1930 р. в Пухівці з'являються перші "рухівці". 22 сім'ї організовують сільськогосподарську артіль "Рух".

На фронт у 1941 р. пішло 683 чол., а в 1943 р. — ще 435. Це третина всього населення села. Загинуло майже все доросле чоловіче населення — 676 чоловік. У 1941 р. частина мобілі­зованих вернулись у село, та їх повторно було призвано до армії в 1943 р. У післявоєнні роки пухівська молодь щоденно їздила на роботу в Київ — на будівництво. їхали Висоцькі, Микали, Заїки, Пиндюри, Середи, Сулими, Писаренки. їхали з усіх сільських кутків: із Села, Загреблі, Солонця, Хутора, Пасіки, Уголонища, Високого мосту, Берега, Піску, Захватівки, Глибовця.

У Захватівці, де люди захопили колись землю і збудувалися, стояв хутір серед гір піску. Садили лозу, щоб пісок не курів.

Пухівка вернулася до того, з чого почала: соснові ліси, багаті луки — традиційне місце літнього відпочинку на Десні. Це найближче від Броварів за транспортним сполученням село на Десні. Тут ще в 1955 р. збудували перший піонерський табір, тут наш броварський "Артек". У Пухівці працює відомий на всю Україну офтальмологічний центр "Зір".

Колись довгими зимовими вечорами дерли селяни пух-перо, лущили квасолю, старші розказували бувальщини з давніх літ.

Життя триває. Так має бути, щоб було про що розказувати нащадкам.

Прокоментуй! on “Деснянський городок”

Leave a Comment

444