В одному переказі-притчі розповідається про жорстокість шляхтича і його смерть:
"їхав якось польський пан з Літок, у вовчий час, у місяць лютий. їхав кіньми, в
кожухах з жінкою і малою дитиною. І напали на них вовки серед лісу. Втікали, але
вовки, от-от доженуть. 1 тоді викинув пан вовкам дитину. Та вовки дитину, жінку
і коней не зачепили, а ще з більшою люттю накинулись на пана і розірвали його".
Така легенда про смерть шляхтича і вовче лицарство. Вона може бути схожа на
правду, адже середньовіччя було жорстоким, дитяче життя тоді зовсім не
цінувалося. Дитина, очевидно, була від жінки-русинки, і шляхтич міг не жаліти
чужої крові. А вовче благородство теж відоме, бо вовки тільки в крайньому разі
кидаються на людей.
До початку 17 ст. ці землі належали княжицьким власникам і київським монастирям.
У 1634 р. Данилович, родовитий руський шляхтич, володар Борисполя і Одеського
замку на Волині, засновує тут поселення.'1 На місці спаленого в давнину села
Вольниця стояло дві хати і два городи. Це відродження Требухова в середні віки.
Важко знайти достеменні витоки Требухова, але зрозуміло, що виник він значно
раніше 17 ст. Адже й сусіднє сусло Дударків, яке теж належало до Остерського
повіту, відоме за письмовими джерелами від 1615 р. ("Грицько з Дударкова"). '