Калита золота – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Калита золота

Калита розташована на підвищенні-гребені між великими болітними масивами Слуков, Лави, Сукач. по цьому гребені проходила давня дорога з Остра на Трубіж, на Мостиіце і Заворичі, а далі на Бобровицю через Великі Гаї.

Усі вулиці села — це дороги до ближніх сіл: Опанасова, Омелянова. Заворич, Семиполок, Рудні, Бобрика. Чітко простежується зіркова побудова його – від центру врізнобіч.
Калитянський центр, який має назву Майдан, — найнижче місце в селі. Він розташований біля річечки Калита. Колись тут був місток через річечку, на якому стояли крамнички, де торгували різним крамом. Це місце має ще й давню назву – Пристень.

Річечка Калита, яка ніде й не згадується, тепер тече лише навесні до Слукова і має виражену річкову долину. Кажуть, що витікає вона аж із Крехаївського лісу, але зримо тече лише від Чернігівсього шосе через болота Колядин, Семеничкіне, Сокиринське, через саме село, болото Попове до Слукова.

Вперше Калита згадується в польській люстрації 1628 р. як “свіжозаснована слобода”. Нові осади тоді на вісім років звільнялися від повинностей. Якщо взяти до уваги, що в люстрації 1622 р. Калита не згадується, а також те, що після 1620 р. козаки Сагайдачного масово переводилися із реєстрових у звичайні, то дату заснування Калити слід шукати між 1623 та 1627 рр. Тут поселилися козацькі роди Христинченків, Скочків, Вороних, Матвієнків, Розсох, від яких пішли поширені й донині прізвища. Про калитянські прізвища, зокрема про їхнє походження, в селі можна почути цікаві міркування.

Прізвище Скочок – від назви коника сарани — скочка. Як відомо, в хроніках неодноразово згадується про появу в цих краях у жаркі літа сарани-скочка. Панченки -це люди панських родів. Але найдавніший рід Гайових — це люди з гаїв. Калитянські прізвища, які живуть і донині, подано іде в переписі 1666 р.2 і реєстрі козаків Переяславського полку.

Про заснування Калити та виникнення її назви в селі побуту кілька переказів. Згадка пр0 князя який руйнував тут розбійницькі землянки перекидає, хоч і хисткий, місток у часи значно давніші — Іллі Муромця і Солов’я-розбійника, тобто в часи Київської Русі, коли на цій території теоретично могли відбуватися події, зображені у відомій билині, що й лишило смутний відгомін у пам’яті народній..

Часто розгадку назви шукають у лексичному значенні слова “Калита”.

Так, за однією з версій, село дістало назву Калита, бо місцеві люди носили великі калитки з тютюном.
За іншою, тут жив багатий мірошник, який мав водяний млин і велику торбу (“кожу”) грошей. Він був жадібний і гордовитий. Грошей нікому не позичав, ні з ким не родичався. Поступово люди забули його справжнє ім’я і стали називати Калитою, що означає торба з грішми. А після його смерті й річку-золотоношу, яка принесла йому багатство, теж стали називати Калитою.

Старожили розповідають, що на початку 20 ст. в Калиті нараховувалось 62 вітряки (збереглася назва урочища Млин), що стояли на горбі і мололи зерно для свого та сусідніх сіл. Адже сусідні села розташовані за лісом, а Калита на вітрах. Мірошники завжди були багаті і скупуваті.
Проте вітряки — це традиція останніх століть. У середні ж піки більш поширеними були водяні млини.

Козаки-мірошники і визначили характер калитян, основні риси яких зафіксовано в переказі про багатого мірошника: ощадливість, прагнення скуповувати землю.
Та, можливо, походження назви йде від давньоруського слова калутер, що означає монах. “Ізборник” 1076 р. відкривається вступним словом калутера. Згадаймо, що поляки подають назву села як Калете. Народне слово калита означає монах. І Як видно з Рум’янцівського (1784 р.) перепису, калитянські козаки були заможними виборними. А оскільки вони, як кажуть у народі, сиділи на мішках із золотом, то й стали казати: калита золота.
Слово калита в перекладі з польської — кишеня, мішок, калитка. У польських хроніках так і писали: Калете. Але слова з цим коренем трапляються і в інших слов’янських мовах. Наприклад, у назві річки в Росії – Калитва – “водяний мішок” («Ва»- вода). У різних регіонах України поширене і прізвище Калита.
Як же визначити, коли жив мірошник, ім’я якого нам відоме, але з яким пов’язана назва Калита?

Ми вже говорили, що поселення з такою назвою могло виникнути не раніше 1623 р., а вже в 1628 р. воно зафіксовано в люстрації часів Речі Посполитої. Сумнівно, щоб за такий короткий польське слово утвердилося у назві топоніма і гідроніма, тим більше, що польський вплив панування на Остерщині було короткотривалим.
Мірошник, як пам’ятає читач, мав водяний млин. У козацькі та докозацькі часи в Україні використовували водяні млини Вітряки масово з’явилися значно пізніше. До речі, тепер культура водяних млинів у нашій місцевості втрачена. А тоді рельєф берегів річечки Калити був зручним для будівництва водяних млинів.
Сказане вище дає підставу припустити, що Калита існувала якнайменше за півстоліття до першої письмової згадки про неї: “жив мірошник – і не сам” (за переказом). Хроніка 1552 р. згадує про Слуков заїзд по дорозі за Трубіж на Бобровицю.

Один із переказів розповідає про братів-богатирів, які зібрали людей, котрі жили навколо озера Слукова (із Сокирина, Нічогівки, Сираїв, Калити) і завернули татар у районі Заворич. Події цього переказу можуть стосуватися татарського походу 1223 р. Отже, за цим переказом, Калита була вже в часи Київської Русі.
Відомо, що після першої татарської навали хана Батия, в часи Олельковичів, у цих місцях мав володіння князь Дмитро (Мітко) Сокира — село Сокирин біля Слукова і болото Сокиринське біля Калити. Якщо Калита існувала вже в цей час, то напевне виникла вона раніше — у багатому краї в княжі щасливі часи.
Калита розташована біля величезного болота Слукова. Тепер це болотна пустеля з чітко вираженими озерними берегами, а ще сто років тому тут було озеро з відкритим плесом площею майже 3 тисячі гектарів. Це найбільше озеро-болото нашого броварського краю. У болото впадають весняні річечки, в тому числі й Калита, а витікає лише одна — Гнізна (через болото Лави в Трубіж). В основі назви Слукова лежить слово лука (луг). За переказом, селяни возили сіно з луків. З луків ” Слуков.
На Слукові теж є місце, що називається Пристань. Пристанню називають і річечку, яка протікає південніше лісового масиву – Малих Гаїв. Згадаймо деснянсько-дніпровські давні пристані і дніпровські пристані Птоломея. Це відгомін якогось давнього плавання.

У різних джерелах надибуємо розповіді про знахідки в трубізьких болотах – древні човни з журавлиними носами, в т.ч. і в районі Калити. Наприклад, О.Шафонський в описі Чернігівської губернії (1851 р.) згадує: “… і понині в болотах і заплавах рік Остра, Десни, Трубежа знаходять рештки човнів, „Є схожі на теперішні, а схожі на морські човни”.І пояснює це колишнім високим рівнем вод Дніпра.

Ідеться не про літописний час, а про давніший. Бо літописи мовчать про ці “плавання”. Це час Прип’ятського Геродотового моря.
Місце, де збиралася на берегах озер озерна сівер, вела торгівлю або мала культові споруди, називалося пристанню. Отже, першооснова Калити — Пристань.
Ще один переказ виводить походження Калити від якогось чоловіка Калити, котрий приплив до Пристані човном і заснував тут поселення. Це збігається з давньою традицією вести походження назв сіл від імен їхніх засновників. У нашому випадку цим же іменем названо і річечку. А це вже суперечить традиції й історії. Як правило, назви гідронімів, зокрема й річок, давніші від топонімів.

Гідроніми і топоніми могли діставати назви від імен людей у казкові язичницькі часи. Пригадаймо Кия, Либідь, Люба, Переяслава, Чорного князя. Між іншим, Калита має дещо спільне з Києм. Так, обидва вони сіверяни, обидва припливли на човнах і заснували поселення.
Пошуки коріння засновника Калити знову приводять нас до загадки походження та лексичного значення слова Калита. В українській мові є слово калита, що вживається й досі на означення коржа, який використовується під час кусання калити на Андрія. Цього вечора дівчата ворожать. Без сумніву, слово, як і саме дійство, прийшло з язичницьких часів. Можливо, Калита — назва саме сіверського язичницького божества, оскільки саме на Сіверщині це слово простежується у назвах топоніма, гідронімів, у прізвищі. Крім згадуваної вже річки, є Ще один гідронім Калита — болото, розташоване вище за течією Остра між селами Патюти, Будище, Пісоцьке по той бік Остра, яке має в периметрі до 30 верст (статистичний нарис Козелецького повіту за 1854 р.). Чи не з нього приплив Калита?

А відтак логічно припустити, як це робиться в переказі, що Калита, який приплив на місце майбутнього поселення, був язичником, можливо волхвом, сіверським жерцем. Жерці, служителі древнього культу Калити, могли селитися поблизу пристаней, біля яких відбувалися сходи-віча, були розташовані язичницькі капища. Один із таких волхвів і міг на честь древнього культу Калити дати річці назву Калита. Підтверджень язичницьких мотивів у місцевих переказах немало й понині. Наприклад, перекази про давній мисливський

культ оленя—лося на островах у Малих Гаях, де було древнє святилище (скіфського походження?). З розповіді про якусь поміщицю, що випливала навесні на човні погуляти в повінь у Малі Гаї на острови, проглядається давній культ Дани, для якого характерні “плавання”, язичницькі весняні
гуляння на воді.

Ареалом поширення прізвища Калита є Чернігівщина та Переяславщина, в т.ч. район Любеча, що підтверджує тезу щу заселення нашого краю вихідцями з північної Чернігівщини
Тарас Шевченко в повісті “Близнецы” згадує хутір пані Калитихи (Ольга Петрівна Калита — вдова небагатого поміщика). Хутір стояв в урочищі Лапин Ріг, де колись давно жив розбійник Лапа, який сховав скарби в озері. Такого хутора під Переяславом немає, але він є під Козельцем. У ньому в сім’ї дрібного поміщика народився український художник Микола Касперович.

На північ від станції Калита лежить унікальне озеро (Стибин, яке калитяни називають Круглим. Вода його чиста, цілюща, як вважають місцеві жителі, вона швидко загоює рани, лікує хвороби шкіри. Глибина озера сягає 20 метрів. Збереглася легенда про походження озера, яку можна віднести до розряду космогонічних. Нечиста сила вирвала шмат землі і насипала гору. А вирву заповнила водою.

Озеро, напевне, метеоритного походження, звідси і згадка про “нечисту силу”.
На південь від Калити — Чепельова гора, біля якої простяглось урочище Провалля. За переказом, тут стояла церква, яка провалилася. Це типова ознака слідів древньоруської культури — неприйняття язичниками християнства на першій порах його поширення.

Мабуть, язичницький центр Калити був на південь від села в Малих Гаях, де жили гайові люди, предки нинішніх людей на прізвище Гайові.
Південніше Калити через велике болото Сукач протікає річечка Половиця. Семиполківці називають це болото Сукач, а калитяни — Сохач. Сукач — це місце, де сукали коней і випасали їх поряд із торговою дорогою та озером Обузним (Обозним). Сохач означає солонець, болото, де нічого не родить. Улітку там руда земля. Калитянська назва більше відповідає дійсності, до того ж місцеві люди знають ще й гору Сохач. Згадувана вже річечка Половиця (в Семиполках її називають Пилявка, а в Заворичах Пилява) має доплив — Малу Половицю. Колись весняна вода Половиці, що піднімалася, затоплювала велику площу, і люди називали це місце “половодним”. Навесні Пилява-Половиця тече через болото Сохач, далі через болота з давніми назвами Обитоки і Перетоки до Сиволожа, котре славиться заростями аїру болотного, по-місцевому щабельків, далі через Треньбу, Носвященниньке, Панченкове, Ріг, Рудку, болото Острови (три острови в Малих Гаях), впадає через Крижень у Трубіж.
Сільські кутки Калити називаються іменами давніх власників: Кубатівський, Янченківський, Гаєвинський, Піщана, розгоховський, хутір Жуков. Є давні вулиці — Набережна в полині річки Калити і місцевий Хрещатик — Хрещик, імовірно, від назви хрещатого барвінку.

Багато місцевих топонімічних назв — це присвійні прикметники, утворені від власних назв — прізвищ, імен, прізвиськ або загальних назв власників цих об’єктів: Жидова долина, Морозова долина, Чепельова долина (гора і копанка), Попадине урочище, Скокова долина, Якусьова долина, Воронина долина, Панська долина, Чамусова заплава.
Історія Калити не багата на гучні події. Кажуть, колись тут були шведські могили часів Полтавської битви 1709 р. (урочище Каплиця). На час Рум’янцевського перепису (1784 р.) в Калиті половину населення становили козаки. Жив один поміщик — Антон Александрович.

Додамо лише, що в Калиті народився, а за деякими даними й похований, Митрофан Миколайович Александрович (1821 — 1882 рр.) підпоручик, український письменник, автор повістей, зокрема “Гетьман Дорошенко”, і першої історичної публікації про наш край “Остерский уезд”, виданої в 1881 р. Перший наш краєзнавець публікувався під псевдонімом Мітко Олелькович. Напевне, ім’я взяте від імені згадуваного вже князя Дмитра Сокири, а прізвище – від київської княжої династії, яка правила в ті часи.
Родове прізвище Калита трапляється серед чернігівських Дворян, один із Калит був генерал-майором, про що довідуємося із списку дворян Чернігівської губернії.. Відомий культурний Діяч з Борисполя Антон Калита був другом Миколи Лисенка, збирав народні пісні. Його спів подобавася Олені Пчілці.
Калита була основною маєтністю дворянського роду Александровичів. Інші поміщики — Соболевський, Миколайчик Мали невеликі маєтності, незначну кількість кріпаків і дворових людей.

За часи кріпосного права Калита збільшилася в півтора раза, певно за рахунок козацьких сімей.
Процвітав у селі ткацький промисел. Ткали з конопель, часто для сусідніх сіл. Рушники вишивали гладдю.

Жителі села називали і називають себе калитянами, а сусіди — калитянками.
Події 1917 р. обминули Калиту. У 1920 р. в село приходить загін махновців. За свідченням місцевих жителів, його очолював сам Нестор Махно. Розповідають, що одній із калитянських жінок він подарував обручку. Тоді ж у селі було вбито міліціонера.

Від голоду 1933 р. калитян врятували навколишні озера і болота. Цього ж року калитянські хутори було зселено в соціалістичний хутір Переможжя.
У 1943 р. село спалили німці. З 812 господарств уціліло лише 54.

1974 р. в Калиті збудовано величезний сільськогосподарський комплекс із відгодівлі свиней. Виросло селище міського типу. За кількістю населення Калита вийшла на чільне місце серед сіл району.

Особливістю сучасної Калити є наявність у ній старого козацького села і сучасного, позначеного рисами періоду будівництва соціалізму, селища, що й зумовило неоднаковий менталітет цих різних частин його жителів.

За матеріалами: Гузій Володимир. Золота очеретина: Броварщина. Історико-краєзнавчі нариси. – Броварі, 1997.

Comments are closed.

444