Бервиці – До нас, на Броварщину
До нас, на Броварщину


Бервиці

За письмовими джерелами, Бервиці відомі з 1766 р. Тут компанійський полковник Захарій Забіла з відомого українського дворянського роду мав хутір з млином. Згадка про той млин збереглася в назві урочища Мельникове болото.

Місцеві жителі розповідають, що колись тут було 15 хат, які стояли в густому лісі. А сам хутір був островом. Із заходу до нього підступало обширне болото Трубайло, а зі сходу — басансько-ярославські болота і плави, де дрижить і гойдається земля. Це болота-плави Черепашки, Довге, Мельникове, Серетюкове, Глиницьке, Стийло і Говлуйове. Ще два урочища називаються островами — Пилиповим і Цапиним.

Село-острів має унікальне положення серед болітних масивів. Воно відділене кілометрами недоступних боліт від Заворич, Бобрика, Світильного, Ярославки, Басані. Болотна столиця — найбільш безпечне місце п усі часи лихоліть. За переказом, там потонули навіть всюдисущі татари.

Було б помилкою починати історію села з 1766 р. Як і всі броварські поселення польського часу, село має свою Дьогтярню. От тільки куди дівалося стільки дьогтю, якщо дьогтярні були майже и кожному селі?

Переписувачі 1666 р., звичайно, не могли знайти село серед боліт, але серед жителів Заворич вони записали трьох чоловік бервицького походження — Єфимко, Ондрюшка і Тиміш Бервицькі. Польські люстрації згадують Забобрицький острів.

У польські часи через Минькову Луку сюди, в поля за Трубіж (р. Миньківка між Михайлівкою і Бобриком), їздили по першій пороші на полювання остерські бояри. Бервиці були в Центрі заповідного Трубізького лісу, Звірівщини, заповідного Турового болота, Трубайла. У цих трубізьких лісах блукало відступаюче військо Вишневенького, а Звірівщина і Турове болота в давнину були улюбленим місцем полювання київських і переяславських князів. Ці мотиви простежуються в назвах Давніх урочищ: Перевіс (перевесище), Дуки (від Дюка-королевича?), Ярославський Зруб, Корми, де потонули татари, Малушина гора (ім’я Малуша мала мати князя Володимира дикого). Привертає увагу і назва Товлуйового болота, коло Борку. Товлуй (Товлур, Овлур) — половецьке ім’я, яке згадується в “Слові о полку Ігоревім”.

Описуючи події 1739 p., Микола Барбон у статті “Чернігівський самозванець” пише, що сім’я ярославського, священика, який вінчав самозванця на царя і був страчений жила в Бервиці у бездітного козака Андрійця до середини 19 ст.

В околицях села поширена і назва “рудки”. Але трактування цього гідроніма нетрадиційне. Можливо, першопочаткове значення його — “чиста вода серед боліт” — саме в рудках купаються. Місцеві жителі кажуть: “Серед болота вимити рудки”. Є рудка і в назві річки — Крамаренкова Рудка. Рудка первісно означає “вода”, це давня назва води.

Загадкою є походження назви села, переконливого пояснення якої досі немає. Чому? Тому, що виникнення назви і самого села загубилося в глибині віків. Місцеві жителі стверджують, що назва села Бервици, а не вживане Бервиці, Бервиця. У самій формі і вимові цього слова звучать якісь давньоруські мотиви. Жителі трактують походження назви села від якогось пана Бердича. Але перехід таких імен у форму Бервиця непереконливий. Більш вірогідний варіант походжння назви від імені багатого бориспільського сотника Берла (Берлиці -Бервиці). Сотник водив дружбу з вороньківським сотником Афендиком, якому, як відомо, належали землі в районі Бервиці.

Народна етимологія дає варіант Бервиці—Вербиці.

Єдина схожа назва зустрічаєтсья в княжій грамоті 1362 p., де поряд із Світильним згадується і якесь поселення Бердово.

Природні господарські зв’язки із Заворичами Бервиця підтримувала через Мокрець. А за урочища болота Трубайла в давнину точилися якісь суперечки з бобричанами. Про це йдеться у веснянці:
Та й задумали броварчани тини городити,
Щоб нікуди бервичанам до церкви ходити.
А бервичане молоді та й поперелазять,
а броварчанам за це очі повилазять.

Броварчанами тут називають бобричан. А Бервиця здавна належала до козелецьких земель, тоді як Бобрик — до остерсько-броварських. От і виникали між ними якісь протиріччя.

У 1858 р. хутір Бервиця належав до власних володінь родини Забіли. У ньому налічувалося 23 хати і 171 душа.
Перед самою революцією в Бервиці мав свої землі дивакуватий пан Скергелов. Він дивував жителів Заворич і Мокреця тим, що тримав мавпу: “їде на станцію, а мавпа сидить зверху на фаетоні. Баби хрестяться, бо чорт сидить на фаетоні, і “чорт” також хреститься, махає лапами”.

У роки революції село перебувало в зоні дій загонів відомого отамана Ромашки. Радянську владу тут було встановлено ще пізніше ніж у Мокреці.

У роки Другої світової війни село вціліло. Де-не-де тут ще можна побачити будівлі довоєнної сільської архітектури. У середині 60-х рр. у селі налічувалося 200 дворів, 639 жителів. Діяла початкова школа з двома вчителями.
Село складається з трьох кутків — Ступаківка, Москалівка, Загребля.

Родові прізвища — Білоус, Бойко, Дмитренко, Курмач, Ступак.

Як і колись, основне заняття островних жителів — розведення худоби. Болотного і берегового сіна тут достатньо. Густих лісів уже немає, а заповідне болото Трубайло стало рівною, хоч і зеленою пустелею. З високого світильнівського городища через кілометри прозорого болотного простору за туманами Трубайла видно на горизонті білі хати Бервиці.

Джерело: Гузій Володимир. Золота очеретина: Броварщина. Історико-краєзнавчі нариси. – Броварі, 1997.

Comments are closed.

444