Зазимські Піски

Зазимські Піски

У 1929 р. на зазимовських полях¹ в урочищі Піски, біля лісу Клинок, вихідцями з Зазимнього було засновано спочатку ТОЗ, а пізніше колгосп "Перемога".

Так і виник зазимський хутір Перемога на краго Товстого лісу. 1 хоч хутір знаходиться між Броварями і Калинівкою, по лінії броварського проспекту Незалежності, за промзоною, та мало хто знає про його існування. Зараз тут лише дві вулиці — Зазимська і Заводська.

Свою назву Перемога хутір успад­кував, напевне, від перемоги над зазимськими куркулями в 1920 р. Щезли з карти недавні перемоги війни, а давня перемога над українським селом збереглася V 1920 p., коли Зазим'я було спалене, частина його жителів пере­селилися на нове місце, на землі за лісом. Першими переселенцями були Радченко, Барбон, Яковенко. Зазим'я завжди мало недостатньо орної землі, і ймовірно, що ці далекі від села піщані землі віками належали його жителям, чи не з часів Солов'я. І це вікове межування збереглося аж до нашого часу. Влітку 1630 р. Петро Могила, взявши в облогу Зазим'я, зібрав хліб на зазимовських полях, порубав у лісі бортні дерева. Десь тут був у ті ж часи і зазимовський скиток монахів.

Правічно до Зазим'я належали деснянський луг, бортний ліс і поля за лісом. Десь тут криється загадка заснування Зимнього — Зазимнього — Зазим'я.²

Після зникнення системи доріг княжих часів через ці місця проходить Старий шлях із Димерки на Броварі, стара поштова дорога. У різні часи тут стояли поодинокі хати, лісові казарми, шинок, свята криниця. Шлях розділяв зазимські і красилівс.ькі землі. Нова дорога — побудоване в 1861 р. Санкт-ТІетербурзьке шосе — минула це місце, бо йшла прямо через ліс. Старий же шлях має свою історію. Цим шляхом не раз їхав Тарас. Шевченко, їхали царі. Йшли богомольці з усіх усюд до Печерської лаври. Саме тут вони зупинялися біля кринички з святою водою. Поряд був шинок. За переказом, його бездітний власник закопав поблизу "кожу" золота. Ще в кінці 17 ст. у цих місцях, в урочищі

Липківщина, стояла корчма, куди часто навідувався Семен Палій, одружений із жителькою Зазимнього Марусею. Тут же займався розбоєм і Семен Гаркуша. Його було схоплено і відправлено на каторгу. У зв'язку з цим згадується ДобрянськоТороднянський яр. Очевидно, це рожівський яр, "добрава коло городка".

Хоч постійного хутора тут і не було, але в цій місцевості добре збережено пам'ять про Шевченкову Катерину. Місцеві жителі стверджують, що саме біля святої кринички вона відпочивала. Чи не в місцевому шинку купила вона медяник? Ліс, хата лісника, свята криничка, неподалік Глибока долина… Димерський переказ про хлопчика на постоялому дворі… Чи не в цих краях сталася трагедія Шевченкової героїні?

У поемі "Катерина" Шевченко писав:

За Києвом та за Дніпром, Попід темним гаєм їдуть шляхом чумаченьки…

Описи в Шевченкових творах достовірні, отож він міг зустріти на Старому шляху наших літківських чумаків.

Цим же шляхом везли труну з тілом Кобзаря в 1861 р. Переказ про це записав Микола Барбон від жителів Зазим'я, предки яких бачили цю процесію, працюючи па зазимовських полях.

У радянські часи хутір належав то Броварській, то Красилівській сільрадам. Втрачено одвічний зв'язок зазимських земель. Колись у хуторі був клуб, магазин, свій храм. Тепер лише свої могили і 186 жителів.

Край лісу і хутора невеликий монумент невідомим солдатам, які загинули 1941 р. На ньому замість звичної зірки над братською могилою — хрест. А поряд занедбана свята криничка.

Чи буде в ній знову свята вода?