До нас, на Броварщину

 
Село виникло в урочищі понад берегом річечки Стариці, на горбку серед боліт Плави, Семенового, Пузирьового, Романового. У цьому місці в давнину стояв хутір сотника. Йому належали й навколишні землі над річкою. Тут була левада сотника, пізніше вигін, росли дуби, гай. Це був борис.иільський сотник, а не гоголівський, бо хоч Гоголів і розташований недалеко за болотистою долиною річки Рудки-Красилівки-Сгариці, але заселення требухівських земель, згідно з письмовими джерелами, велося власниками Борисполя. А сам Требухів належав до Бориспільської сотні. У документах бориспільського магістрату в лютому 1662 р. записано: "Бориспільський полковник Григорій Гаркуша забрав хутір у Требухові, що залишився після смерті Кирика, його жінки і синів, замовив упокой у отця Симеона, священика требуховського, на чотири душі умертвенних, забрав кириковський кгрунт".2



У голодомор загинуло 86 соболівців. Це слабші. Решта пухли, голодували, але вижили. Та той страшний голод залишив слід на все їхнє життя. Під час війни загинуло ще 38 жителів Соболівки. За 11 років першої і другої світової та громадянської воєн село втратило менше своїх людей, ніж за 5 голодних місяців 1933 р. Село стало хутором. Голодомор був страшніший за найстрашнішу війну. Соболівка — поки що єдине село району, де з ініціативи місцевих жителів встановлено, пам'ятник невинним жертвам штучного голодомору. Велика заслуга в цьому Василя Онопрієнка.