До нас, на Броварщину

 
Одне з корінних поселень виникло в північній околиці села на глиняному горбі вододілу річечок Кривої, притоки Десни і Пилявки, притоки Трубежа і Дніпра. Горби не такі вже й високі, всього якийсь десяток метрів, але з них відкриваються кілометрові далі, чудові перспективи. Саме по цих вершинах вододілу, як і в Богданівці, проходила в давнину древня билинна королівсько- княжа дорога з Києва до Чернігова. Це єдиний маршрут дороги, бо зі сходу простяглися численні, колись труднопрохідні трубізькі болота, із заходу стояли густі ліси, лежали сипучі піски Галаковщини, а ще далі, уже в заплаві Десни, – болото Оврут. Ця вічна дорога і на північ, і на південь від Семиполок у різні часи пролягала різними маршрутами: і через Остер, і через Козелець – Ніжин, і на південь через Броварі або через Пухівку. Але всі маршрути проходили через Семиполки.



У посаді довкола гори місцеві жителі возили возами людські кості. Поховання були сімейні, по 5—6 чоловік, дитячі й дорослі, без домовин, загорнуті в якісь тканини. Це сліди якоїсь катастрофи, можливо середньовічного мору в післятатарські часи, судячи з нетрадиційності поховання в середині культурного шару. Чи то сліди якоїсь із татарських навал?