Плоске на Смолянці

Плоске на Смолянці

В одному з поширених переказів розповідається, що в часи гетьмана Мазепи тут вирубали ліси, щоб спостерігати за наближенням татар до Гоголева. Звідси і назва — Плоске. Але в часи Мазепи татари вже не загро­жували ні Плоскому, ні Гоголеву. Плосківські ліси вирубані значно раніше, спочатку на будівельний ліс, а пізніше, в часи Корецьких—Аксаків, на дьоготь, смолу, поташ. У річечці Смолянці часто знаходили затонулі дубові колоди. Напевне, цей ліс сплавляли водою на лісопильні Русанова, про які згадує Павло Алепський у 1(552 р. За іншим варіантом переказу, в Гоголеві стояло військо, яке розчищало місцевість від лісу. Очевидно, це слід козацького заселення Плоского.

Дмитро Гамалій наводить такі дані: "1628 рік. Плоске на Руді, 4 убогих дими."¹ Та це не перша згадка про Плоске. 1624 р. княжна Мар'яна Корецька судиться за броварські грунти з монахами. У судових матеріалах згадується і Плоске. Заселення Плоского датує і запис того ж 1624 р.: княжна Корецька осадила людей димерських на сво'ім грунті.²

Саме димерці-смолокури могли дати назву річці — Смолянка, що стала плосківською місцевою назвою річки Плоска Руда. Тут росли великі ліси і добували багато соснової смоли.

У польській люстрації 1628 р. докладно описуються кордони земель Ост ерського замку, які проходили по річці Плоска Руда.^:і Плоске було за межами замкових земель і належало княжні Корецькій, та не тільки їй. Були тут і козацькі, і церковні землі. Зображено Плоске і на карті Боплана, виданій у Амстердамі в 1662 р., як поселення між Світильним і Гоголевой.

Назва поселення чи урочища виникла раніше 1624 р. За переказом, перші поселенці осіли в урочищі Лешків. Лівий берег Смолянки, порослий лісом, належав родині Рожиновських, а на правому березі поселилися люди і поставили церкву. Заселення Плоского пов'язане не з Гоголевой чи Димеркою, а з стародавнім Світильним. Воно могло входити в систему світильнівського сповіщення про небезпеку. На світильнівські зв'язки вказують і назви, пов'язані з назвою старосвітильнів- ського городища, — Горовий хутір, назви вулиць Горораєвка, Горовичовка, урочище Горові Лози, прізвища Гора, Нагорний.

У часи, коли Гоголева фактично ще не існувало, вихідці .. близького Світильного заснували два Горових хутори – у Жердовій долині і на Плоскій Руді. Тут була переправа чере,; річку Плоска Руда на древній Басанській дорозі в напрямі від київської до світильнівської переправи. У середні віки цей напрям змінився на гоголівсько-русанівський.

Епітет "плоска" є точним описом навколишньої місцевості. Місцевість не має навіть невеликого підвищення чи хвилястого рельєфу. Вірогідніше, що назва села пов'язана з гідронімом Плоска Руда. Назва цієї прикордонної річки Остерського староства відома з початку 17 с.т. Звідси і назва поселення на Плоскій Руді — Плоске. Назва річки Руда — традиційна, хоч місцева традиція дає своє трактування поняття руда-рудкж "переїхать рудку" — означає переїхати яму на дорозі або долину чи канаву.

Чому ж Руда стала Плоскою? Чи не тому, що була ця річка без чітко виражених берегів — плоска річка без берегів? Першоосновою і гідроніма, і топоніма є назва місцевості, урочища.

За Хмельниччини, 1650 p., Плоске переходить до володінь майбутнього гетьмана Виговського/ Очевидно, в 1658 р. Плоске, як і всі околиці Гоголева, було розорене військами Шеремет ьева під час. українсько-московської війни.

Після падіння Виговського його землі переходять до Києво- Печерської лаври. Мабуть, це були давні лаврські землі, можливо ще з княжих часів, бо не випадково в давнину монахи судилися з княгинею Корецькою за-ці землі. Плосківські землі належали і Фролівському монастирю. Плоске пов'язують з іменем матері Івана Мазепи, яка мала високий духовний сан.

Не всі плосківські землі належали церкві. Частина їх була у власності родини київських сотників Гудимів-Левковичш, які ведуть початки свого дворянства з 1685 р. Засновник роду Петро Левкович мав у цих краях хутір Рудню Левківську. Можливо, не Рудковий хутір, згадуваний у польській люстрації 1636 р. А вже в 1760 — 1762 pp. була у сотника Михайла Гудими у Плоскому винокурня, яка мала 6 котлів і давала 1200 відер горілки на рік.

За ревізією 1784 р., в козацькому Плоскому стояло 5С хат, у яких жили 262 душі. Діяла в Плоскому і давня церква, бо в Київській академії ще в 1764 р. вчився син священика з Плоского Лаврентій Мензеховський ("превосходно изрядного успеха").

У 1858 р. тут уже 98 дворів, а 1897 р. – 213 дворів і 1100 душ населення. Але розвиток села не такий бурхливий, як сусідніх сіл, бо основні дороги того часу обійшли село. У 1885 — 1890 рр. переселилася в Казахстан майже третина населення Плоского — 60 сімей. Чи виникло там друге Плоске, чи пам'ятають його жителі наше і своє Плоске?

Перед революцією землі на правому березі Смолянки належать панам Барановс.ькому і Мацьку. В селі було 15 млинів і 3 олійниці. У середньому на двір припадало по 3 десятини землі. Після революції земельний наділ збільшено до 5 гектарів на двір. Такий переділ не мав принципового революційного значення, бо проблема полягала не в кількості землі, а в ефективності її використання і збуті продукції.

У 1929 р. в селі створюється ТСОЗ, а пізніше колгосп. 7 розкуркулених сімей вислано навіки за Урал, "щоб не агітували і не шкодили суцільній колективізації". Третє Плоске за Уралом їм не судилося створити.

Під час війни Плоске було спалено, люди жили в землянках і "ліпках" — хатах з глини та очерету.

У Плоскому народився і жив Герой Радянського Союзу Іван Дяченко, який загинув при форсуванні Дніпра. У селі і зараз живе його добра і славна родина.

Ще зовсім недавно, в брежнєвські часи, селяни не мали великих достатків. У 1969 р. в селі були 501 двір, 1640 чоловік населення і всього 60 телевізорів, 6 холодильників, 4 мотоцикли.

Та в останні роки село розбудувалося. Місцеве господарство працювало стабільно. Цей прогрес пов'язують з іменем місцевого жителя і багатолітнього керівника місцевого господарства Петра Волохи. Кажуть, що і місцеву церкву, збудовану ще в 1884 р. поміщиком Чорнечею, яка і сьогодні прикрашає центр села, збережено завдяки цій людині. Багато керівників бачив наш район, броварські села, але в пам'яті людей збереглися справи небагатьох із них. Час чекає на нових подвижників.

Плоске має свої сільські кутки — Козлівка, Дорошівка, Голопузівка, Горовий і Круков хутори. Серед урочищ — долина Муховата, Йовпик, Кургани, Острови, Плавовате, Кута, Гришков, Довге. На Смолянці дерев'яні мости-греблі — Касьянова, В'юнівська і Демидова.

Корінними вважаються місцеві прізвища — Малюга, Волоха, Бігун, Фесюк, Дяченко, Строкач, Міщенко, Лесик, Топіха, Кас.ьян, Миколаєнко. Прізвище Топіха значиться ще за часів Сагайдачного в реєстрі козацької старшини, яка брала участь у поході на Москву 1612 р.

Плоске — звичайне козацьке село, де в хатах висять на стінах рушники з вишитими квітами, — звичайна плоска земля. А люди, які на ній живуть, — це цвіт землі, вічні хлібороби.