Мокрець – світу кінець

Мокрець – світу кінець

У цих словах,, які нагадують приказку, вчувається дух давнього кордону броварської землі, адже за Трубежем ідуть остерсько-басанські болотні ліси-нетрі. І Заворичі, і Мокрець — подвійне село на обох берегах Трубежа. Вони завжди мали одних володарів, спільну церкву.

Відстань між цими селами — один кілометр. Та історія у них різна. Заворичі — давньоруське поселення, яке було і містечком, і селом, а Мокрець не мав статусу села, не мав своєї церкви.

Історична довідка про село Мок­рець часом його заснування називає 1728 р.¹ Але, за польською люстрацією 1628 р., Мокрець згадується серед нових осад на землях остерського замку.² В наступній люстрації 1636 р. теж згадується слобода Остерського замку Мокорець.'¹ Слобода — це досить велике поселення того часу. Хто ж заснував Мокорецьку слободу?

За переказом, село виникло тоді, коли в Заворичах стояла козацька сотня, і першими поселенцями були козаки, які відслужили 25 років, та їхні дружини. В іншому варіанті переказу розповідається, що село засноване невеликою групою козаків, які відокремилась від козацького стану і оселилися в Мокреці.

Назва села Мокрець, як ми з'ясували, згадується за два десятки років до утворення Заворицької сотні. Заворичі і Мокрець заселялися одночасно колишніми козаками Сагайдачного, виведеними з реєстру. Для нагляду за неспокійним козацтвом у Заворичах і поселився польський шляхтич, урядник Остерського замку.

А згадувана дата 1728 р. засвідчує другий етап заселення Мокреця козаками після закінчення петровських воєн. Ці козаки зберігали і пізніше свій козацький статус. А перші поселенці, виведені з козацького реєстру, були переважно безінвентарними бобилями, які не мали ні робочої скотини, ні реманенту, тому й пішли підсусідками до остерського боярина Солонини.^-1

У матеріалах перепису 1666 р. село Мокрець не згадується, очевидно, воно вважалося одним із кутків містечка Заворич, бо серед переписаних трапляється і типове для Мокреця прізвище — Чередничок/'

У документах згадується, що 1766 р. Іван Солонина має володіння в Мокреці.'' А за ревізією 1784 р. в селі 61 хата і 215 душ жителів.⁷ Це кріпаки тих же поміщиків, які мають володіння і в сусідніх Заворичах, — полкового судді Барановс.ького, бунчукового судді Солонини та Івана Афендика.

Після ліквідації Остерського замку його общинні землі дісталися спершу родинам козацької старшини Солонини, Барановських, а в пізініші часи козакам і родині Афендиків, учасникам петровських воєн.

Назва села Мокрець, а також назва річки Мокриця в переказах_виводиться від цілющої трави мокрець, яка росла на берегах річки і яку козаки-солдати використовували для захисту від різних комах і бліх. Але серед лікарських рослин у сучасній народній медицині мокреця не знаходимо. Очевидно, в легенді зберігся відгомін давнього звичаю купання на зільнику в травні у пахучих і цілющих травах, весняного очищення. Як антисептичні, для обкурювання жител тепер використовують пижмо і полин — боже дерево, частково аїр — татарське зілля.

Сама назва села, а тим більше гідронім, значно давніші 1628 р. Назву річці Мокриця дали ще, мабуть, жителі трубізького заворицького городка, а час, його заселення і будівництва — близько 980 р. Цю лагідну назву — Мокриця — дали річці, що тече по болотистій, плавистій, мокрій місцевості.

Тутешніми першопоселенцями могли бути носії родового мокрецького прізвища Тур, Туренок. Це рідкісний випадок зв'язку родового прізвища з іменем легендарного трубізького звіра — тура. Сіверське родове прізвище.

А легенда про чудодійну мокрець-траву — то спогад про різноманітні ендемічні цілющі трави, які росли колись у давнину в заплаві Трубежа і які місцева людність широко вико­ристовувала для лікування. Можливо, що й сам давньоруський лікар Агапіт бував у нашому краї, бо в одному із замовлянь броварських баб-шептух згадується ім'я Агапіта через сотні років по тому.

Перекази про чудодійні лікарські трави фіксуються в Заворичах, Бобрику. В урочищі Ревино деякі з цих трав ростуть і тепер.

За кріпацтва мокрецькі землі належать уже двом поміщикам: колишньому — Барановському і новому — генерал-майору Бабинову (може, це київський губернатор Бібіков?).

Після скасування кріпосного права частину земель було роздано селянам, причому не тільки з Мокреця, а й із Ярославки та Басані. У 1858 р. тут було 88 дворів, 380 жителів.⁸ Розташування села за Трубежем зумовило те, що воно не раз при зміні адміністративного поділу належало то до Остра, то до Козельця, то до Бобровиці, то до Басані, то до Броварів.

Опис річки Мокриці подано в "Описании Черниговского наместничества" від 1784 р.: "Річка Мокреця, що протягнулась на 70 (!) верст і впадає в Трубайло, коло Заворич". Урочища болота дістали назви від імен своїх власників'. Яцюкове, Бобошкове, Васечкове, Сивчине, А'нтощукове, Ровцівське. Трапляються назви за природними ознаками — Довге і Драгви.

В урочищі Велика Долина на Трубежі, у тій його частині, яка має традиційну назву Пристань, згідно з переказом, у 1933 р. було викопано щоглу і якір якогось давнього корабля.

Серед старих назв вулиць-кутків збереглися назви: Вигін, Загребля, Турція. Назва Турція пов'язана з участю остерського ополчення у війні 1877 р. Повернувшись із війни, ополченці назвали свій куток Турцією. Правда, так могли назвати цей куток і Афендики, учасники турецького походу Петра І.

Родові прізвища села — Олексієнко, Довгопол, Кощій, Отрох, Яцюк, Чередничок.

Олексієнків і Довгополів вважають першопоселенцями. Але ці родини за переписом 1666 р. жили не в Мокреці, а в сусідніх селах.^!) їх треба віднести до першопоселенців-переселенців 1728 р.

Згідно з історичною довідкою про село Мокрець, у революційні часи тут не було боротьби проти внутрішньої контрреволюції. Це і справді так, бо в селі була сфера впливу отамана Ромашки. Ще довго після 1922 р. в ці ліси не потикалися радянські уповноважені. Радянську владу, за тією ж історичною довідкою, в селі встановлено аж у 1929 р., і до 1930 р. в селі не було членів більшовицької партії. Це справді світу кінець, як на ті часи!

Як і всі броварські села, Мокрець жорстоко постраждав у роки війни. У 1943 р. під час бомбардування залізничної станції Заворичі загинуло 15 жителів Мокреця.

Ідуть роки. Тихо тече нашою землею річечка Мокриця, на берегах якої цвіте цілюща трава мокрець.