Крем

 

Крем

Давні поселення не часто змінюють свою назву. Нам відома давня назва Літочок — Колєнці. Саме під такою назвою вони згадуються 1552 р. як поселення, що належить до Остерського староства.¹ На той час Колєнці не сплачували повинностей Остерському замку, бо були розорені ще татарами Менглі-Гірея в 1482 р. З цього ви­пливає, що Колєнці існували вже в часи до навали татар, як і сусідні Літки та Крехаїв.

Найпростіше пояснення назви Колєнці — коліно, поворот річки. Але таке пояснення недостовірне.

Село було розорено настільки, що з'являється новий переказ про першого засновника. Першим осадчим був польський шляхтич І'айдук, засновник літочківського роду Гайдаків, який оселився в чистім полі.

Цілком можливий варіант виникнення назв Колєнці й Літочки від назв двох кутків одного села. Давній куток Колєнці зникає, а поряд з'являється куток Літочки.

На межі 16—17 ст. відбувається польська колонізація Подесення. Один із поляків, який належав до околичної шляхти Остерського замку і жив у Літках, поселяється поряд із Колєнцями, засновує Малі Літки, Літочки. Час подій цього переказу збігається із зміною назви села, хоч ще згадується і стара назва. А зі становленням Великих Літок за селом остаточно закріплюється назва Малі Літки.

Поетична ж версія походження назви Літочки трактує її як "зліт птахів". Заплава Десни з Великим Лугом завжди були місцем збору перелітних птахів, свідчення про що збереглися в назвах урочищ Буслівка, Чаплище, Гусинець.

У деяких джерелах трапляється назва "Літки-двоє". Очевидно, Літки — це первісна назва не поселення, а заплавної місцевості коло Городовища і Великого Лугу.

Північніше Літочок розташоване велике і загадкове городовище площею майже ЗО га. За свої розміри воно дістало назву городовище, а не традиційний град, городок, городище. Величезні, завбільшки з хату, вали ще в давнину поросли лісом. Це центральне городовище регіону, збудоване за класичним зразком на болотистій місцевості. Рів, вал, гребля, що вела через болото Оврут до корінного берега Десни. Немало було вкладено праці в будівництво цього потайного городовища-острова.

За переказом, у городовищ: були центральні Срібні ворота, що засвідчують його нерядове значення. В іншому переказі згадуються три в'їзди до нього, а також пан-хазяїн городовища і хазяїн Десни. Центральні ворота були подвійні.

Досі немає датування виникнення цього городовища, загадку його призначення істориками не розгадано, ґрунтовних досліджень тут не проводилося. Літописні джерела чомусь також не згадують про це городовиїце. Немовби його й не було зроду, хоч воно за розміром у десятки разів перевищує відомі броварські городища. Першим про нього згадує археолог, історик Сіверщини Дмитро Самоквасов.²

Здавалося, що в 10—12 ст. не »««• * ^{м 1 1} «»греби будувати тут таке величезне городище, >. • і.сЗлизу значного поселення. Єдине логічне припущеная дм це споруда давніх язичницьких часів. У городищі немає традиційної церкви, а є традиційні міські ворота. Це споруда часів загадкових Змійових валів, Сівереьке городовище. Воно замикає собою весь басейн Десни. Це ключ сіверської землі. Логічно припустити, що тут, в урочищі Рать па річці Любич, поблизу городовища збиралося перед походом сівереьке військо. Костянтин Багрянородпий розповідає, що союзне руське військо на однодревках збиралося перед походом біля Києва. Сіверські загони спускалися вниз по Десні і тут чекали сигналу з недалекого Києва для походу Дніпром і за море. Це місце збору, "зліт птахів". Адже сіверські роди мали тотемні пташині імена.

Ще одним варіантом призначення ..ируди може бути належність її до системи племінної оборыш, кила з усього терену населення і худоба в разі небезпеки .. і^ги.і.«я в городовшці. Літом населення жило в літніх будках, „'«ґу«їлися рибальством, бортництвом, випасанням худоби – лку збиралось у городовищі. Тут і відбувалися дарниці-г,-<ш .=""> *< видно, призначення городовища було багатофункціональним.

<ш .="">

За однією з легенд, на місці городовища, якийсь Крех завдав поразки татарам. Це той Крех, який заснував село Крехаїв, розташоване поблизу. Його ім'ям стали називати й городовище, що засвідчено в документах як "городище Крехово".³

В іншому переказі розповідається про те, що тут ховалися селяни від татар і скидали з валів колоди на ворогів. Скидання колод як важливий вид оборони городищ досить відоме в історичній літературі.

Місцеве населення і нині не знає назви городовища. Д.Самоквасов, який досліджував його, не подаючи його власної назви, користується означенням за місцезнаходженням — "в урочищі Киськово".

Проте назву городовища знаходимо в "Збірнику актів про село Літки", в документі 1661 р.: "В дачах Городище — вал, високий ліс, де, кажуть, колись град був, називавшийся Крем, над болотом Врут. У ньому, за переказами людськими, кораблів великих водяних дошки знаходять"/

Отже, маємо назву городовища Крем (Кроми, Кремль?). Це перший Кремль руської землі, її сіверська твердиня. Інший варіант назви — Окрем. (Порівняймо колишню назву болота Врут і сучасну Оврут). "Окрем" веде до поняття України, місцевого топоніма 17 ст., літописного "Оукрайна". В обох випадках назва древнього городовища засвідчує його видатне історичне значення.

На центральних Срібних воротах городовища був герб із зображенням Золотого Вершника, яке також не випадкове.

Це вони, наші далекі предки-земляки з Крема, залишили нам свої перекази, бо так хотіли, щоб із покоління в покоління передавався їхній голос, їхні символи, їхні надії, їхнє світосприймання.

Після татарської навали, з огляду на стратегічне значення місцевості і продовжуючи традицію полюддя, тут поселилися татари, які брали з місцевого люду данину.

Збереглося урочище Татаровщина, а в Літочках та Соболівці і сьогодні поширене прізвище Татарин та відповідний генотип.

Згадуються Колєнці і в судових документах 1604 р/ За польською люстрацією, Літківці Малі або Колєнці платили замкову повинність дровами, сіном, а також три золотих річно.

Після Хмельниччини село переходить до володінь родини київського полковника Солонини і на довгий час стає родовим селом Солонин. Та очевидно, що ці землі належали боярському роду Солонин з більш давніх часів.

Тестамент Сергія Солонини від 1738 р. згадує Малі Літки," а ревізія 1766 р. фіксує, що Малі Літки весь час з 1676 до 1766 рр. належать дворянській родині Солонин.⁷1 тільки після 1905 р. сини Солонини розпродали дідичні землі, очевидно, відчуваючи наближення революційних подій. У своєму родовому селі Солонини жили віками, тут вони і поховані в склепі коло церкви, якої вже немає. З цього боярсько-дворянського роду походить і друга Шевченкова Катерина — Катруся, героїня повісті "Княгиня" Катерина Лук'янівна Солонина.

За ревізією 1784 р., село належить до Остерської сотні. Це єдине село броварського Подесення, де проживали козаки. З 28 хат козацьких було 10. Решта належали до кріпаків Солонини.⁸ У 1858 р. в Літочках налічується 47 хат, 402 чол., а 1897 р. — 111 хат і 594 чол/ 3 відміною податей на двір відбулося розселення великих дворів. Та майже 70% селян не мали орної землі.

Радянська історія Літочок небагата цікавими подіями. У травні 1920 р. з Літок сюди прибув представник повстанкому Василь Щур, який агітував за антирадянське повстання. Та літочківці його не підтримали, боялись, "що постріляють, як горобців".

Козацьке село. Але чому в ньому згинув дух козацької вольниці? Чому в церковно-казенних селах дух свободи виявився вищим?

У 1933 р. в селі ліквідували значну куркульську анти- радянську банду Юхименка. Боротися було вже пізно.

Колективізацією в 1933 р. тут було охоплено 33% селянських господарств, а вже навесні 1934 р. — 98%. ^,и Виходу не було, приклад голодомору в сусідній Соболівці був наочним. Ті, хто не скорився, або добровільно "замерзали на пеньку" в Сибіру, або йшли "до діда Лук'яна".

Цікавим краєзнавчим документом є опис околиць Літочок під час земельних суперечок Літок і Крехаєва від 1658 р.^и Покордонні урочища вже тоді були детально поіменовані. Більшість тих назв збереглися і донині. "Бродець Ушман, Верховина, Грузька криниця, Гряда, Рябчин, Шлях Остерський, там же в бору граничне урочище Рубіж від Рата, або від Врута болота, як люди звуть Врут долина, Борок, через Борок долина до Гала долини, Гурна, ліс Лощинський, Старий Рубіж, через ліс доріжка, Ровок, Лозоватий круг, Бистрий Ольс, Уріз, річка Переділ, Дуброва".

Бродець, Галицьке болото, Висока гряда, Зараттє, Оврут, Рубіж, Бистренька річечка — географічні об'єкти місцевого значення, відомі й сьогодні, по яких і зараз проходить кордон остерських і броварських земель.

Звичайні топоніми, але це не просто слова, що називають маленькі клаптики рідної землі, це історія життя наших предків, їхні святині. Диво, що вціліло. Немає нічого від тих часів і того життя, залишилися тільки правічні назви озер, боліт, річок.