Велика Димерка

Велика Димерка

Перша письмова згадка про Димерку як поселення, що відноситься до Остерського замку, відома з 1552 року. Але село має древньоруські корені, зокрема, пов’язані із своєю назвою. Димерські землі у 1650 році переходять від шляхетської родини Аксаків до гетьманської родини Виговських, а пізніше – до церковних володінь Києво-Печерської Лаври. У ХVII столітті через Димерку переїжджали російські імператриці Єлизавета Петрівна та Катерина ІІ. З цими подіями пов’язано ряд місцевих переказів.

У довоєнні роки Димерка стає Великою Димеркою – центром Великодимерського району. У ті часи жителі Димерки засновують ряд поселень – Калинівку, Малу Тарасівку, Захарівку. Нині тут побудовано завод безалкогольних напоїв «Кока-Кола».

Велика Димерка – одне з найбільших поселень Броварського району (понад 10 тисяч жителів). Загальна площа в адмінмежах Великодимерської селищної ради – 7149,9 га.
Деякі сторінки історії

На жаль, не так багато відомостей збереглося про історичне минуле нашого населеного пункту. Проте, ґрунтуючись на них, можна зробити висновок, що селище міського типу Велика Димерка має понад 600-річну історію.

З давніх-давен жителі цих казково-лісових країв займалися землеробством, скотарством, мисливством і ремеслом. У народі ходять легенди, що ніби в Димерці набагато раніше, аніж у інших навколишніх селах, почали робити димарі в хатах. Звідси й первісна назва – Димарка (пізніше – Димерка). Інше походження назви пов’язують із тим, що димерці займалися варінням смоли, дьогтю, випалюванням вугілля – “димними ремеслами».

В Іпатіївському літописі від 1158 року розповідається, що князь Ярополк Ізяславович подарував монастиреві «Небельську волость». Дуже вірогідно, що в цей час Димерка потрапила під владу Києво-Печерської Лаври.

У 1239 році на лівобережну Київську Русь прийшли монголо-татри, які не залишали після себе ні міст, ні сіл. Люди втікали від ворога, ховались у лісах, а потім поверталися на попелища і відбудовували зруйновані житла. Татари чоловіків убивали, а жінок і дітей брали у полон. Та рішучі і сміливі люди не корилися завойовникам, чинили опір. Літопис розповідає про цікавий випадок. В одній хаті лишились дід і баба. Якось ранком баба топила піч. До оселі увірвався татрин і почав душити діда в сінях. Хоробра бабуся не розгубилася. Вона вихопила з печі чавун з окропом і вилила на чужинця.

У 1240 році татаро-монголи на чолі з ханом Батиєм захопили Київ, зруйнували його і Печерський монастир.

240 років панували чужинці на Русі. На зміну татарським поневолювачам у край прийшли інші – польські магнати.

У державному історичному архіві є відомості про те, що в 1392 році село, яке входило до Остерської волості було віддане «Митьке Сокире из рода Гольшанских». Ось цей рік, а також дату 14 жовтня і звято за відлік часу від заснування поселення, яке згодом отримало назву Димерка.

Є й інші міркування. У 1863 році «Черниговские епархальные известия» писали: «…таким образом болем чем вероятно, что Дымерка еще до татар …принадлежала Лавре и населена ею».

Отож, вірогідно, що поселення з назвою Димерка засновано у ХІІ столітті на шляху Київ-Новгород. Перші мешканці поселилися біля озера Міхов.

З 1959 року за Люблінською унією польська шляхта захопила Лівобережжя, куди входили поселення і Броварщини.

Тривалий час поляки були в управлінні Лаври, яка з 1616 року за рішенням короля Сигизмунда ІІІ одержала володіння на Лівобережжі.

1628 рік. Селом володіють князі Аксаки. 1650 року Димерка переходить у володіння Петра та Яна Виговських – київських воєвод. У 1651 році з допомогою козаків Катерина Аксак захоплює село, а з 1680 року за указом цариці Софії Олексіївни Романової «село Дымерка с деревней Богдановкой утверджено за Киевской Лаврой».

У 1764 році в селі налічується 102 двори, 174 хати, 641 житель. Біля села знаходилось озеро Кулівщина, про яке також згадувалось у документах.

У 1750-1751 роках, як свідчать архівні документи, точилися довгі сварки за володіння землями димерців між києво-Печерською Лаврою, Києво-Видубицьким монастирем та Києво-Фроловським монастирем.

Монастирська панщина у Димерці у ті часи складала 2 дні на тиждень з кожного двору і з однієї душі.

У 1777 році у Димерській вотчині повстали селяни, прогнали лаврських управителів і обрали адміністрацію з місцевих жителів.

У 1780 році село Димерка належало до Київського полку, Гоголівської сотні, єпархії Києво-Печерської Лаври.

Історичні документи стверджують: «Село в окружності мало 4 верстви, в довжину верств 2, в ширину півверстви. Населення було 1367 душ, в тому числі чоловіків 708, жінок – 659. В селі було 12 шевців, 3 кравця, 4 коваля, бондарів 4, ткачів – 20. Хат в селі було 210. Більше всього сіяли жито, гречку, горох, ячмінь, льон, коноплю. Сади були з яблунями та вишнями».