За письмовими джерелами, Бервиці відомі з 1706' р.1 Тут компанійський полковник Захарій Забіла з відомого українського дворянського роду мав хутір з млином. Згадка про той млин збереглася в назві урочища Мельникове болото.
Місцеві жителі розповідають, що колись тут було 15 хат, які стояли в густому лісі. А сам хутір був островом. Ь заходу до нього підступало обширне болото Тру бай л о, а зі сходу — басансько- ярославс.ькі болота і плави, де дрижить і гойдається земля. Де болота-плави Черепашки, Довге, Мельникове, Сере- тюкове, І'линицьке, Стийло і іовлуйове. Ще два урочища називаються островами — Пилиповим і Папиним.
Село-острів має унікальне положення серед болітних масивів. Воно відділене кілометрами недоступних боліт від Заворич, Бобрика, Світильного, Ярославки, Басані. Болотна столиця — найбільш безпечне місце в усі часи лихоліть. За переказом, там потонули навіть всюдисущі татари.
Було б помилкою починати історію села з 1766 р. Як і всі броварські поселення польського часу, село має свою Дьогтярню. От тільки куди дівалося стільки дьогтю, якщо дьогтярні були майже в кожному селі?
Переписувачі 1666 р., звичайно, не могли знайти село серед боліт, але серед жителів Заворич вони записали трьох чоловік бервицького походження — Сфимко, Ондрюшка і Тимии Бервицькі. Польські люстрації згадують Забобрицький острів.
У польські часи через Минькову Луку сюди, в поля за Трубіж (]). Миньківка між Михайлівкою і Бобриком), їздили по першій пороші на полювання остерські бояри, бервиці були в центрі заповідного Трубізького лісу, Звірівіцини, заповідного Турового болота, Трубайла. У цих трубізьких лісах блукало відступаюче військо Вишневенького, а Звірівщина і Турове болота в давнину були улюбленим місцем полювання київських і переяславських князів. Ці мотиви простежуються в назвах давніх урочищ: Перевіс. (перевесище), Дуки (від Дюка- королевича?), Ярославський Зруб, Корми, де потонули татари, Малушина гора (ім'я Малуша мала мати князя Володимира Великого).
У роки революції село перебувало в зоні дій загонів відомого отамана Ромашки. Радянську владу тут було встановлено ще пізніше, ніж у Мокреці.
А от війна дісталася сюди дуже швидко. 19-літнім хлопцем пішов на фронт Григорій Ступак, а в 22 роки вже став Героєм Радянського Союзу. Після війни жив у Бервиці, Броварях. Похований у Броварях.
У роки війни село вціліло. Де-не-де тут ще можна побачити будівлі довоєнної сільської архітектури. У середині 60-х рр. у селі налічувалося 200 дворів, 639 жителів. Діяла початкова школа з двома вчителями.
Село складається з трьох кутків — Ступаківка, Москалівка, Загребля.
Родові прізвища Білоус, Бойко, Дмитренко, Курмач, Ступак.
Як і колись, основне заняття островних жителів — розведення худобі-!. Болотного і берегового сіна тут достатньо. Густих лісів уже немає, а заповідне болото Трубайло стало рівною, хоч і зеленою пустелею. З високого світильиівського городища через кілометри прозорого болотного простору за туманами Трубаііла видно на горизонті білі хати Бервиці. Як і всі невеликі села району, село переживає нове, дачне відродження.