До нас, на Броварщину

 
В одному переказі-притчі розповідається про жорстокість шляхтича і його смерть: "їхав якось польський пан з Літок, у вовчий час, у місяць лютий. їхав кіньми, в кожухах з жінкою і малою дитиною. І напали на них вовки серед лісу. Втікали, але вовки, от-от доженуть. 1 тоді викинув пан вовкам дитину. Та вовки дитину, жінку і коней не зачепили, а ще з більшою люттю накинулись на пана і розірвали його". Така легенда про смерть шляхтича і вовче лицарство. Вона може бути схожа на правду, адже середньовіччя було жорстоким, дитяче життя тоді зовсім не цінувалося. Дитина, очевидно, була від жінки-русинки, і шляхтич міг не жаліти чужої крові. А вовче благородство теж відоме, бо вовки тільки в крайньому разі кидаються на людей.



Не раз скакав конем із Києва до Чернігова по цій дорозі князь Володимир Мономах за один день, тут міняв він стомлених коней. Це давній прообраз пізнішої поштової дороги, її давноруський варіант. Село знаходилося на відстані денного переходу війська або купецького каравану від Києва. Місцевий фольклор зберіг назву Когіецького (купецького) колодязя і озера Обузного (Обозного), де ночували обози і де сукали на нічний випас коней у долині Сукач. Ця дорога мала місцеву назву Дукова (королівська) дорога.