До нас, на Броварщину

 
У переказі, записаному від Євдокії Дідусь, розповідається: "Був землетрус і наплив піску і мулу, який знищив город Чан. Після землетрусу жив в Києві король, і держав в тюрмі 6 чоловік. А ключником був Треба, який і випустив їх. Забрались вони в глухе місце, що лісом поросло, і там оселились. Коли король помер, то забрали вони з Києва і свої сім'ї. До них стали прибувать люди і поставили маленьку церкву. Прізвища гіершопоселенців були: Хромець, Шуляк, Кривенко, Корнійко, Мельниченко, Дідусь і Треба. Найстарішим серед них був Дідусь".



Алфер'єв переїздить до Семиполок і стає власником 7000 десятин землі — найбільшим землевласником Остерщини. Відома його пристрасть до полювання на вовків. Він будує винокурний завод, кінський завод, завод "шпанських" (іспанських) овець, закладає і регулярний парк в англійському стилі, рештки якого збереглися до нашого часу, висаджує клени, тополі, рідкісні на той час каштани і багато сортів бузку. З родини Алфер'євих виходять відомі лікарі. З ними має дружні стосунки російський письменник Лєсков. Дочка Алфер'єва Анна виходить заміж за прапорщика лейб-гвардії, майбутнього генерал-майора артилерії Петра Половцева. У 1870 р. Софія Алфер'єва, вдова генерала, виставила своє помістя на продаж. Сімейство Половцевих, як і Алфер'євих, Хованських, належить до вищого дворянства Санкт- Петербурзької губернії. Племінник Петра Половцева — член Державної Ради, а син його в 1917 р. — комендант Петрограда. Чи мають якийсь зв'язок петербурзькі Половцеви з князем Половцем-Рожиновським — не встановлено.