До нас, на Броварщину

 
Якщо дотримуватись татарської версії, то село дістало свою назву після татарського розору. Але ж воно, безперечно, було і до того часу і якось називалося. Але як? Можливо, теж Семиполки. Відомо, що князь Володимир Великий заселив ці місця людьми з інших країв. Найбільш достовірною є версія, що сюди переселялися люди з княжого сіверського града Любеча. Звідти вони, за традицією, перенесли свої назви в місця своїх нових поселень. Річку в Літках назвали Любич, бо там усе було для них звично. А озеро серед сущі і безріччя назвали Иелюбич. Поселення в околицях Остра назвали Любечанінов і т. ін. На своє нове поселення вони перенесли ще одну любечівську назву озера Симпол і річки



Мабуть, 1508 р. — час поселення в урочищі Іваничі. Зараз такого топоніма на території села вже немає, зате збереглися схожі з ним місцеві прізвища Іваненко, Іваницький. Після розорення Києва татарами Менглі-Гірея в 1482 р. литовці звезли до Києва на відбудову замку до 20 тисяч людей. Очевидно, це й був час ключника Треби. Серед втікачів і Іван, засновник Іваничів, і Сергій Глуховс.ький, і ключник Треба. Втікачі могли бути родом із-за Дніпра, з білоруських земель. Форма назви села Іваничі схожа на задніпровську традицію (Літковичі). Ще й донині село Требухів виділяється специфічним своїм діалектом: "кунь", "вул", "пул"… — це ознаки поліського північноукраїн­ського діалекту.