До нас, на Броварщину

 
У Соболівці тепер майже немає малих дітей. Пішли з села молоді люди, здатні на кохання, продовження роду. Споконвіків це романтичне почуття бриніло в повітрі над чарівною річкою любові Любичем. Тепер немає в Соболівці красивих деснянських дівчат, вони поїхали до великих міст. Не чує вже швидка Любич палких освідчень у коханні, не вигойдує на своїх хвилях білоголових і чорнявих соболівс.ьких дітей. Та люблять її відданою любов'ю соболівці — люди, яким судилося тут народитись, жити, бути нещасними і щасливими, звідси відійти в інші світи…



Максимович у 1801 р. подає таку довідку: "Семиполки — село Чернігівської губернії, від Києва — 46 верст. Лежить при струмках Пилявці і Татарці, над болотом Сиволож. Належить Києво-Печерській лаврі. В ньому церква Святої Трійці. 190 дворів, землі піщані, частково чорноземні".7