Одне з корінних поселень виникло в північній околиці села на глиняному горбі
вододілу річечок Кривої, притоки Десни і Пилявки, притоки Трубежа і Дніпра.
Горби не такі вже й високі, всього якийсь десяток метрів, але з них
відкриваються кілометрові далі, чудові перспективи. Саме по цих вершинах
вододілу, як і в Богданівці, проходила в давнину древня билинна королівсько-
княжа дорога з Києва до Чернігова. Це єдиний маршрут дороги, бо зі сходу
простяглися численні, колись труднопрохідні трубізькі болота, із заходу стояли
густі ліси, лежали сипучі піски Галаковщини, а ще далі, уже в заплаві Десни, –
болото Оврут. Ця вічна дорога і на північ, і на південь від Семиполок у різні
часи пролягала різними маршрутами: і через Остер, і через Козелець – Ніжин, і на
південь через Броварі або через Пухівку. Але всі маршрути проходили через
Семиполки.
Перед війною в Сотницькому хуторі було більше ЗО дворів. У 1943 р. село
опинилося в центрі бойових дій і було спалене. Залишилось лише 3 хати. Юхима
Бабича розстріляли німцями. На відбудову села пішли залишки навколишніх дубових
лісів. В останні роки Сотницький-Переможець стає новим селом. Сюди проведено
асфальтову дорогу, газ. На його околиці виростає нове дачне селище, яке за
кількістю будинків уже перегнало старе село. Сьогоднішнє Сотницьке вже не
славиться високими врожаями, постаріли колишні трударі.