До нас, на Броварщину

 
В одному переказі-притчі розповідається про жорстокість шляхтича і його смерть: "їхав якось польський пан з Літок, у вовчий час, у місяць лютий. їхав кіньми, в кожухах з жінкою і малою дитиною. І напали на них вовки серед лісу. Втікали, але вовки, от-от доженуть. 1 тоді викинув пан вовкам дитину. Та вовки дитину, жінку і коней не зачепили, а ще з більшою люттю накинулись на пана і розірвали його". Така легенда про смерть шляхтича і вовче лицарство. Вона може бути схожа на правду, адже середньовіччя було жорстоким, дитяче життя тоді зовсім не цінувалося. Дитина, очевидно, була від жінки-русинки, і шляхтич міг не жаліти чужої крові. А вовче благородство теж відоме, бо вовки тільки в крайньому разі кидаються на людей.



Навіть населення Києва після тієї повені зменшилося з 50 тис. чоловік (1845 р.) до 42 тис. чоловік: (1850 р.). Та село все ж відродилося і перед революцією налічу?,ало майже 200 дворів. 'Ганські мали володіння і в Жердові. Саме туди найчастіше переселялись жителі Свиноїд. Цей процес відбувався і в радянські часи, коли на суходіл, у жердівську комуну переселилося багато свиноїдців.