У Соболівці тепер майже немає малих дітей. Пішли з села молоді люди, здатні на
кохання, продовження роду. Споконвіків це романтичне почуття бриніло в повітрі
над чарівною річкою любові Любичем. Тепер немає в Соболівці красивих деснянських
дівчат, вони поїхали до великих міст. Не чує вже швидка Любич палких освідчень у
коханні, не вигойдує на своїх хвилях білоголових і чорнявих соболівс.ьких дітей.
Та люблять її відданою любов'ю соболівці — люди, яким судилося тут народитись,
жити, бути нещасними і щасливими, звідси відійти в інші світи…
Максимович у 1801 р. подає таку довідку: "Семиполки — село Чернігівської
губернії, від Києва — 46 верст. Лежить при струмках Пилявці і Татарці, над
болотом Сиволож. Належить Києво-Печерській лаврі. В ньому церква Святої Трійці.
190 дворів, землі піщані, частково чорноземні".7