До нас, на Броварщину

 
Мабуть, 1508 р. — час поселення в урочищі Іваничі. Зараз такого топоніма на території села вже немає, зате збереглися схожі з ним місцеві прізвища Іваненко, Іваницький. Після розорення Києва татарами Менглі-Гірея в 1482 р. литовці звезли до Києва на відбудову замку до 20 тисяч людей. Очевидно, це й був час ключника Треби. Серед втікачів і Іван, засновник Іваничів, і Сергій Глуховс.ький, і ключник Треба. Втікачі могли бути родом із-за Дніпра, з білоруських земель. Форма назви села Іваничі схожа на задніпровську традицію (Літковичі). Ще й донині село Требухів виділяється специфічним своїм діалектом: "кунь", "вул", "пул"… — це ознаки поліського північноукраїн­ського діалекту.



Броварщина — давній рибаль­ський край. Колись тут було море риби, а зараз уже немає. Соболівські околиці були багаті на рибні озера і річки. Ще в 1831 р. О. Шафонський писав, що Дніпро і Десна за рибними запасами не поступаються Волзі й Уралу, "а навесні й осетра доволі!"1 Час, коли жив легендарний Соболь, точно встановити неможливо, але це ім'я свідчить про його с.іверське походження. Соболь — досить поширена в районі власна назва — дід Соболь з Пухівки, гоголівський сотник Соболь, урочище Соболева гора, димерська вулиця Соболівка. Серед Київських жителів 20-х рр. 17 ст. згадується Спиридон Соболь — слуга митрополита Петра Могили, відомий друкар Печерс.ької лаври. У ті часи Соболівка належала до лаврських земель.2