У переказі, записаному від Євдокії Дідусь, розповідається: "Був землетрус і
наплив піску і мулу, який знищив город Чан. Після землетрусу жив в Києві король,
і держав в тюрмі 6 чоловік. А ключником був Треба, який і випустив їх. Забрались
вони в глухе місце, що лісом поросло, і там оселились. Коли король помер, то
забрали вони з Києва і свої сім'ї. До них стали прибувать люди і поставили
маленьку церкву. Прізвища гіершопоселенців були: Хромець, Шуляк, Кривенко,
Корнійко, Мельниченко, Дідусь і Треба. Найстарішим серед них був Дідусь".
Якщо дотримуватись татарської версії, то село дістало свою назву після
татарського розору. Але ж воно, безперечно, було і до того часу і якось
називалося. Але як? Можливо, теж Семиполки. Відомо, що князь Володимир Великий
заселив ці місця людьми з інших країв. Найбільш достовірною є версія, що сюди
переселялися люди з княжого сіверського града Любеча. Звідти вони, за традицією,
перенесли свої назви в місця своїх нових поселень. Річку в Літках назвали Любич,
бо там усе було для них звично. А озеро серед сущі і безріччя назвали Иелюбич.
Поселення в околицях Остра назвали Любечанінов і т. ін. На своє нове поселення
вони перенесли ще одну любечівську назву озера Симпол і річки