До нас, на Броварщину

 
Мабуть, 1508 р. — час поселення в урочищі Іваничі. Зараз такого топоніма на території села вже немає, зате збереглися схожі з ним місцеві прізвища Іваненко, Іваницький. Після розорення Києва татарами Менглі-Гірея в 1482 р. литовці звезли до Києва на відбудову замку до 20 тисяч людей. Очевидно, це й був час ключника Треби. Серед втікачів і Іван, засновник Іваничів, і Сергій Глуховс.ький, і ключник Треба. Втікачі могли бути родом із-за Дніпра, з білоруських земель. Форма назви села Іваничі схожа на задніпровську традицію (Літковичі). Ще й донині село Требухів виділяється специфічним своїм діалектом: "кунь", "вул", "пул"… — це ознаки поліського північноукраїн­ського діалекту.



Можливо, обидві версії складають першооснову утворення назви села, але закріпилась ця назва з будівництвом городища і сторенням світлової системи сповіщення вогнем про небезпеку ворожих степових нападів. За переказом, на трубізькому березі стояли світила, про наближення ворога попереджав сигнальний вогонь, вогняна сигнальна естафета — "пустити червоного півня". Ця версія стикується з походженням назви річки Трубіж-Рубіж. Старі люди розповідали, що степові орди від Переяслава йшли долиною Трубежа. У туман використовували іншу звукову систему — трембіти спрямованого звуку.