До нас, на Броварщину

 
Село виникло в урочищі понад берегом річечки Стариці, на горбку серед боліт Плави, Семенового, Пузирьового, Романового. У цьому місці в давнину стояв хутір сотника. Йому належали й навколишні землі над річкою. Тут була левада сотника, пізніше вигін, росли дуби, гай. Це був борис.иільський сотник, а не гоголівський, бо хоч Гоголів і розташований недалеко за болотистою долиною річки Рудки-Красилівки-Сгариці, але заселення требухівських земель, згідно з письмовими джерелами, велося власниками Борисполя. А сам Требухів належав до Бориспільської сотні. У документах бориспільського магістрату в лютому 1662 р. записано: "Бориспільський полковник Григорій Гаркуша забрав хутір у Требухові, що залишився після смерті Кирика, його жінки і синів, замовив упокой у отця Симеона, священика требуховського, на чотири душі умертвенних, забрав кириковський кгрунт".2



Стратегічне будівництво першо­класної трансєвропейської дороги від Балтики до Чорного моря активізу­валося після поразки Російської імперії в Кримській війні. Будувалась дорога традиційно. Виймали чорний мул до глини, засипали сірою і червоною глиною. На глину клали бутове каміння, а по боках дороги — дубові плахи, щоб дорога не розсувалась. Дорогу, викладену бутовим камінням, місцеві жителі назвали "гарбузовою". Завершили будувати дорогу в 1861 р. Коли будувалось Санкт-Иетербурзьке шосе, серед грабарів був і димерчанин Скиба, який при будівництві мав сторожку і в ній жив.