До нас, на Броварщину

 
У 1939 р. колгосп бере участь у ВДНГ, а голова колгоспу Ю.Я. Бабич одержує золоту медаль і премію (мотоцикл) за вирощування високих врожаїв картоплі (180 ц/га) і полуниць.'1 У 1940 р. врожаї були ще вищі: зерна — 16 ц/га, картоплі — 210 ц/га, цукрових буряків – 362 ц/га, капусти — 612 ц/га, огірків – 180 ц/га, цибулі — 185 ц/га. Тут були найбільші в районі надої молока на корову — 2528 літрів/ Навіть на нинішній час це непогані результати. Але ці рекорди колгоспно- соціалістичної економіки у 2- 3 рази нижчі від європейських стандартів.



Одне з корінних поселень виникло в північній околиці села на глиняному горбі вододілу річечок Кривої, притоки Десни і Пилявки, притоки Трубежа і Дніпра. Горби не такі вже й високі, всього якийсь десяток метрів, але з них відкриваються кілометрові далі, чудові перспективи. Саме по цих вершинах вододілу, як і в Богданівці, проходила в давнину древня билинна королівсько- княжа дорога з Києва до Чернігова. Це єдиний маршрут дороги, бо зі сходу простяглися численні, колись труднопрохідні трубізькі болота, із заходу стояли густі ліси, лежали сипучі піски Галаковщини, а ще далі, уже в заплаві Десни, – болото Оврут. Ця вічна дорога і на північ, і на південь від Семиполок у різні часи пролягала різними маршрутами: і через Остер, і через Козелець – Ніжин, і на південь через Броварі або через Пухівку. Але всі маршрути проходили через Семиполки.