В одному переказі-притчі розповідається про жорстокість шляхтича і його смерть:
"їхав якось польський пан з Літок, у вовчий час, у місяць лютий. їхав кіньми, в
кожухах з жінкою і малою дитиною. І напали на них вовки серед лісу. Втікали, але
вовки, от-от доженуть. 1 тоді викинув пан вовкам дитину. Та вовки дитину, жінку
і коней не зачепили, а ще з більшою люттю накинулись на пана і розірвали його".
Така легенда про смерть шляхтича і вовче лицарство. Вона може бути схожа на
правду, адже середньовіччя було жорстоким, дитяче життя тоді зовсім не
цінувалося. Дитина, очевидно, була від жінки-русинки, і шляхтич міг не жаліти
чужої крові. А вовче благородство теж відоме, бо вовки тільки в крайньому разі
кидаються на людей.
І сьогодні окрасою села та предметом гордості Світильного є древнє городище, яке
прекрасно збереглося в центрі села. Кількаметрові земляні вали, сліди древнього
рову, що заповнювався водою. Посеред городища стояла церква. Напевно, церква в
середині городища була ще одним внутрішнім укріпленням. Таку ж роль відігравала
й Десятинна церква в Києві. Городище мало одні красиві дубові ворота і криницю.
За своїми розмірами воно належить до найбільших давніх княжих городищ України —
складна інженерна споруда. Глину для міцності його валів возили з урочища
Постовитового. Поверх оборонного частоколу складали товсті колоди, які при
обороні скидали на осаджуючих. Стріляли з лучків і лили гарячий окріп. Але, крім
града-кремля, існувало ще й велике сіверське поселення в посаді зі своєю
системою укріплень, що йшла по лінії природніх озер і штучних ровів. Культурний
шар землі в посаді сягає двох метрів. Величезне сіверське поселення існувало тут
сотні років.