До нас, на Броварщину

 
В одному переказі-притчі розповідається про жорстокість шляхтича і його смерть: "їхав якось польський пан з Літок, у вовчий час, у місяць лютий. їхав кіньми, в кожухах з жінкою і малою дитиною. І напали на них вовки серед лісу. Втікали, але вовки, от-от доженуть. 1 тоді викинув пан вовкам дитину. Та вовки дитину, жінку і коней не зачепили, а ще з більшою люттю накинулись на пана і розірвали його". Така легенда про смерть шляхтича і вовче лицарство. Вона може бути схожа на правду, адже середньовіччя було жорстоким, дитяче життя тоді зовсім не цінувалося. Дитина, очевидно, була від жінки-русинки, і шляхтич міг не жаліти чужої крові. А вовче благородство теж відоме, бо вовки тільки в крайньому разі кидаються на людей.



Можливо, обидві версії складають першооснову утворення назви села, але закріпилась ця назва з будівництвом городища і сторенням світлової системи сповіщення вогнем про небезпеку ворожих степових нападів. За переказом, на трубізькому березі стояли світила, про наближення ворога попереджав сигнальний вогонь, вогняна сигнальна естафета — "пустити червоного півня". Ця версія стикується з походженням назви річки Трубіж-Рубіж. Старі люди розповідали, що степові орди від Переяслава йшли долиною Трубежа. У туман використовували іншу звукову систему — трембіти спрямованого звуку.