До нас, на Броварщину

 
Мабуть, 1508 р. — час поселення в урочищі Іваничі. Зараз такого топоніма на території села вже немає, зате збереглися схожі з ним місцеві прізвища Іваненко, Іваницький. Після розорення Києва татарами Менглі-Гірея в 1482 р. литовці звезли до Києва на відбудову замку до 20 тисяч людей. Очевидно, це й був час ключника Треби. Серед втікачів і Іван, засновник Іваничів, і Сергій Глуховс.ький, і ключник Треба. Втікачі могли бути родом із-за Дніпра, з білоруських земель. Форма назви села Іваничі схожа на задніпровську традицію (Літковичі). Ще й донині село Требухів виділяється специфічним своїм діалектом: "кунь", "вул", "пул"… — це ознаки поліського північноукраїн­ського діалекту.




Після зникнення системи доріг княжих часів через ці місця проходить Старий шлях із Димерки на Броварі, стара поштова дорога. У різні часи тут стояли поодинокі хати, лісові казарми, шинок, свята криниця. Шлях розділяв зазимські і красилівс.ькі землі. Нова дорога — побудоване в 1861 р. Санкт-ТІетербурзьке шосе — минула це місце, бо йшла прямо через ліс. Старий же шлях має свою історію. Цим шляхом не раз їхав Тарас. Шевченко, їхали царі. Йшли богомольці з усіх усюд до Печерської лаври. Саме тут вони зупинялися біля кринички з святою водою. Поряд був шинок. За переказом, його бездітний власник закопав поблизу "кожу" золота. Ще в кінці 17 ст. у цих місцях, в урочищі