Селились тут на монастирських землях, ставали монастирськими людьми.
Монастирські люди займалися, як і скрізь у ті часи в нашому краї, лісовим
промислом. Назва сільського кутка Дьогтярина є свідченням про цей промисел в
урочищі, де росли березові ліси. Монастирські промисли були тут досить значними,
бо Требухів стає одним із найбільших сіл. До монастирських людей підселяються і
козаки з хутора бориспільського сотника. Село стає монастирсько-козацьким.
Восени 1941 р., прикриваючи Бориспільську дорогу, тут стояв в обороні на Рудці
харківський партизанський загін. Та хіба могли затримати 90 партизанів 4
німецькі дивізії? Половина тих харків'ян загинули і поховані в братській могилі
в центрі села. У роки німецької окупації з села на роботи до Німеччини було
вивезено 330 чоловік, 23 з них загинули. З 916 требухівців призову 1941 р. з
війни не повернулися більше 400. Загинули майже всі хлопці — випускники
Требухівсько'і школи 1939 1941 рр.