Селились тут на монастирських землях, ставали монастирськими людьми.
Монастирські люди займалися, як і скрізь у ті часи в нашому краї, лісовим
промислом. Назва сільського кутка Дьогтярина є свідченням про цей промисел в
урочищі, де росли березові ліси. Монастирські промисли були тут досить значними,
бо Требухів стає одним із найбільших сіл. До монастирських людей підселяються і
козаки з хутора бориспільського сотника. Село стає монастирсько-козацьким.
Не всі плосківські землі належали церкві. Частина їх була у власності родини
київських сотників Гудимів-Левковичш, які ведуть початки свого дворянства з 1685
р. Засновник роду Петро Левкович мав у цих краях хутір Рудню Левківську.
Можливо, не Рудковий хутір, згадуваний у польській люстрації 1636 р. А вже в
1760 — 1762 pp. була у сотника Михайла Гудими у Плоскому винокурня, яка мала 6
котлів і давала 1200 відер горілки на рік.