До нас, на Броварщину

 
У Соболівці тепер майже немає малих дітей. Пішли з села молоді люди, здатні на кохання, продовження роду. Споконвіків це романтичне почуття бриніло в повітрі над чарівною річкою любові Любичем. Тепер немає в Соболівці красивих деснянських дівчат, вони поїхали до великих міст. Не чує вже швидка Любич палких освідчень у коханні, не вигойдує на своїх хвилях білоголових і чорнявих соболівс.ьких дітей. Та люблять її відданою любов'ю соболівці — люди, яким судилося тут народитись, жити, бути нещасними і щасливими, звідси відійти в інші світи…



Монастирські селяни трсбухівської вотчини платили хлібний податок за землю, за пасовиська, за вінчання в церкві, за переїзд через монастирські річки, за помол у млині. А ще платили подушну подать і подать державі па утримання війська. Та загалом монастирські повинності не були дуже обтяжливі, і село росло й розвивалось. У 1737 р. тут було 77 монастирських дворів і 20 козацьких, 799 душ населення.1"