До нас, на Броварщину

 
Не раз скакав конем із Києва до Чернігова по цій дорозі князь Володимир Мономах за один день, тут міняв він стомлених коней. Це давній прообраз пізнішої поштової дороги, її давноруський варіант. Село знаходилося на відстані денного переходу війська або купецького каравану від Києва. Місцевий фольклор зберіг назву Когіецького (купецького) колодязя і озера Обузного (Обозного), де ночували обози і де сукали на нічний випас коней у долині Сукач. Ця дорога мала місцеву назву Дукова (королівська) дорога.



Мабуть, 1508 р. — час поселення в урочищі Іваничі. Зараз такого топоніма на території села вже немає, зате збереглися схожі з ним місцеві прізвища Іваненко, Іваницький. Після розорення Києва татарами Менглі-Гірея в 1482 р. литовці звезли до Києва на відбудову замку до 20 тисяч людей. Очевидно, це й був час ключника Треби. Серед втікачів і Іван, засновник Іваничів, і Сергій Глуховс.ький, і ключник Треба. Втікачі могли бути родом із-за Дніпра, з білоруських земель. Форма назви села Іваничі схожа на задніпровську традицію (Літковичі). Ще й донині село Требухів виділяється специфічним своїм діалектом: "кунь", "вул", "пул"… — це ознаки поліського північноукраїн­ського діалекту.