В одному переказі-притчі розповідається про жорстокість шляхтича і його смерть:
"їхав якось польський пан з Літок, у вовчий час, у місяць лютий. їхав кіньми, в
кожухах з жінкою і малою дитиною. І напали на них вовки серед лісу. Втікали, але
вовки, от-от доженуть. 1 тоді викинув пан вовкам дитину. Та вовки дитину, жінку
і коней не зачепили, а ще з більшою люттю накинулись на пана і розірвали його".
Така легенда про смерть шляхтича і вовче лицарство. Вона може бути схожа на
правду, адже середньовіччя було жорстоким, дитяче життя тоді зовсім не
цінувалося. Дитина, очевидно, була від жінки-русинки, і шляхтич міг не жаліти
чужої крові. А вовче благородство теж відоме, бо вовки тільки в крайньому разі
кидаються на людей.
Цікава одна деталь: у Семиполках починав революційну і військову діяльність
радянський маршал 1С. Конєв, молодший фейєрверкер другого окремого артдивізіону.
Під час Жовтневої революції він був поблизу Києва в м. Семиполки на стороні
більшовиків, як член батарейного комітету брав участь в організації виступів
проти Центральної Ради, на захист арештованих нею більшовиків. У листопаді
гайдамаки під конвоєм вислали його в ІЧ'ФСІ'. Брав активну участь у боротьбі
проти троцькістсько- бухарінських ворогів народу, агентів німецько-японського
фашизму, особливо па Україні, проти бандита Примакова та інших." Це дані з
автобіографії маршала, написаної після війни в 1947 р. Запам'яталися йому
Семиполки.